Історична наука в Київському інституті народної освіти в 1920–1933 роках: напрями і тенденції розвитку - Автореферат

Сьогоднішній стан розвитку історичної науки повязаний з її минулим, ґрунтується на критичному використанні історичного досвіду, що засвідчує актуальність проблеми вивчення еволюції змісту історіографічних студій і форм вищої освіти. Актуальність вивчення розвитку історичної науки в Київському інституті народної освіти (далі - Київський ІНО) зумовлюється наступними чинниками: історіографічним (потреба визначення ролі і внеску викладачів-істориків у розвиток науково-теоретичних досліджень в українській історіографії), джерелознавчим (введення до наукового обігу комплексу джерел щодо умов розвитку історичної науки в Україні, творчого спадку вчених). Історія розвитку історичної науки в Київському ІНО досі не була предметом спеціального дослідження. Обєктом дослідження є історична наука у Київському ІНО, а саме: концептуально-теоретичний та науково-практичний доробок дослідників у різних галузях історичної науки; науково-навчальні та періодичні видання, комплекс історіографічних та історичних джерел, повязаних з історією історичної науки й освіти; структурні підрозділи інституту, в рамках яких досліджувалась і викладалась історія. Предмет дослідження склали процес розвитку історичної науки в 1920 - на початку 1930-х рр. в Київському ІНО, форми і напрями підготовки кадрів істориків.Погляди вчених на історичний процес в Україні аналізуються рецензентами їх праць, опонентами, колегами (П.Кияниця, В.Пархоменко, М.Ткаченко, М.Слабченко, М.Яворський, М.Нєчкіна та ін.). На сторінках цих періодичних видань висвітлювались питання історії, теорії, практики викладання історичних наук у Київському університеті, історія цього навчального закладу в 1920 - початку 1930-х років, публікувались рецензії на новітню літературу, бібліографічні огляди. В узагальнюючих оглядах спадку істориків СРСР, в ювілейних виданнях, присвячених річницям відкриття Київського університету критично проаналізовано науковий доробок істориків 1920-х років, оцінено праці викладачів Київського ІНО. Аналіз монографій, дисертаційних досліджень, окремих публікацій цього періоду показує, що проблеми розвитку історичної науки й освіти в Київському ІНО 1920 - початку 1930-х рр. знайшли висвітлення в працях: а) із загальних питань розвитку України та вітчизняної історіографії ХХ ст.; б) з історії взаємовідносин держави і української інтелігенції; в) з історії вищої освіти; г) біографічного характеру; д) науково-довідкових. Згідно з прийнятими в сучасному історичному джерелознавстві критеріями, можна виокремити такі групи писемних джерел до вивчення історії історичної науки в Київському ІНО: законодавчі акти стосовно освіти, нормативні документи органів управління освітянськими закладами, які зосереджені у Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України (далі - ЦДАВОВУ), фондах Головного Архівного управління при раді Міністрів УРСР (ф.14), Народного Комісаріату Освіти УРСР (ф.166); Центральному державному архіві громадських обєднань України (далі - ЦДАГО), у фонді Центрального комітету Комуністичної партії України (ф.1); Інституті рукопису Національної бібліотеки України НАН України ім.У ті роки університети як осередки науково-дослідної роботи номінально перестали існувати, однак викладачі, які працювали в них, намагалися продовжувати традиції фахової підготовки істориків. Причини змін у системі освіти країни мали цілком прагматичне обґрунтування - потреби народного господарства: відновлення зруйнованого війною й революцією господарства країни потребувало великої кількості кваліфікованих робітників-техніків. Ліквідація університетів, введення замість лекційної форми навчання лабораторних методів, тобто таких, де головна увага зосереджувалася на самостійній роботі студентів, зміна форм контролю студентства (відміна іспитів й, інколи, заліків), приділення в освітньому процесі головної уваги практичній роботі, постійні зміни учбових планів, недостатня кількість навчальних посібників, які були дозволені для використання, політизація вузів - все це призвело врешті-решт до катастрофічної ситуації в науці, виходом з якої стало відновлення Київського університету в 1933 р. У третьому розділі "Дослідження історії України вченими Київського ІНО" висвітлюється розуміння вузлових питань вітчизняної історії, окреслено основні напрямки педагогічної роботи та наукових студій, проаналізовано концепції етапів суспільно-політичного розвитку України в працях викладачів Київського ІНО. Усе це спричинило, по-перше, розвиток тих тем, якими історики займалися в дореволюційні часи, по-друге, використання застарілих матеріалів, розвиток переважно історії середньовічної доби Західної Європи й Росії.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Репресії радянської влади проти істориків Київського університету (1918-1935) // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Історія. - 1999. - Вип. 42. - С. 8-13. (Співавтор Казьмирчук Г.Д.)

Історія Києва у висвітленні дослідників 20-30-х рр. // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Історія. - 2000. - Вип. 49. - С. 49-52;

Вивчення вченими Київського університету спеціальних історичних дисциплін (1920 - 1930-ті рр.) // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: Міжвідомчий науковий збірник. - Вип. ІІ: Архівознавчі читання. - К.: ЦЛМРД ЦДА України, 2000. - С. 204-210.

Вивчення проблем історії України вченими Київського університету (20 - 30-ті роки) // Київський університет як осередок національної духовності, науки, культури. Матеріали науково-теоретичної конференції, присвяченої 165-річчю університету. Гуманітарні науки. - К., 1999. - Ч.1. - С. 58-60;

Історія декабристського руху в працях вчених Київського університету (20 - 30-ті рр.): історіографічний огляд // Декабристські читання: Зб.ст. Міжнародної ювілейної науково-теоретичної конференції, присвяченої 180-річчю заснування Південного товариства. - К., 2001. - С. 94 - 99.

Декабристи в України чи українські декабристи: історіографія проблеми // Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. - Вип. ІІІ. - К.: Ін-т історії України НАН України., 2001. - С. 99-104.