Дослідження розвитку історичної науки в Київському інституті народної освіти 1920-1933 років. Основні етапи реорганізації вищої школи України з акцентом на процесах, які відбувалися в київському вузі. Особливості творчих пошуків викладачів Київського ІНО.
Аннотация к работе
Сьогоднішній стан розвитку історичної науки повязаний з її минулим, ґрунтується на критичному використанні історичного досвіду, що засвідчує актуальність проблеми вивчення еволюції змісту історіографічних студій і форм вищої освіти. Актуальність вивчення розвитку історичної науки в Київському інституті народної освіти (далі - Київський ІНО) зумовлюється наступними чинниками: історіографічним (потреба визначення ролі і внеску викладачів-істориків у розвиток науково-теоретичних досліджень в українській історіографії), джерелознавчим (введення до наукового обігу комплексу джерел щодо умов розвитку історичної науки в Україні, творчого спадку вчених). Історія розвитку історичної науки в Київському ІНО досі не була предметом спеціального дослідження. Обєктом дослідження є історична наука у Київському ІНО, а саме: концептуально-теоретичний та науково-практичний доробок дослідників у різних галузях історичної науки; науково-навчальні та періодичні видання, комплекс історіографічних та історичних джерел, повязаних з історією історичної науки й освіти; структурні підрозділи інституту, в рамках яких досліджувалась і викладалась історія. Предмет дослідження склали процес розвитку історичної науки в 1920 - на початку 1930-х рр. в Київському ІНО, форми і напрями підготовки кадрів істориків.Погляди вчених на історичний процес в Україні аналізуються рецензентами їх праць, опонентами, колегами (П.Кияниця, В.Пархоменко, М.Ткаченко, М.Слабченко, М.Яворський, М.Нєчкіна та ін.). На сторінках цих періодичних видань висвітлювались питання історії, теорії, практики викладання історичних наук у Київському університеті, історія цього навчального закладу в 1920 - початку 1930-х років, публікувались рецензії на новітню літературу, бібліографічні огляди. В узагальнюючих оглядах спадку істориків СРСР, в ювілейних виданнях, присвячених річницям відкриття Київського університету критично проаналізовано науковий доробок істориків 1920-х років, оцінено праці викладачів Київського ІНО. Аналіз монографій, дисертаційних досліджень, окремих публікацій цього періоду показує, що проблеми розвитку історичної науки й освіти в Київському ІНО 1920 - початку 1930-х рр. знайшли висвітлення в працях: а) із загальних питань розвитку України та вітчизняної історіографії ХХ ст.; б) з історії взаємовідносин держави і української інтелігенції; в) з історії вищої освіти; г) біографічного характеру; д) науково-довідкових. Згідно з прийнятими в сучасному історичному джерелознавстві критеріями, можна виокремити такі групи писемних джерел до вивчення історії історичної науки в Київському ІНО: законодавчі акти стосовно освіти, нормативні документи органів управління освітянськими закладами, які зосереджені у Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України (далі - ЦДАВОВУ), фондах Головного Архівного управління при раді Міністрів УРСР (ф.14), Народного Комісаріату Освіти УРСР (ф.166); Центральному державному архіві громадських обєднань України (далі - ЦДАГО), у фонді Центрального комітету Комуністичної партії України (ф.1); Інституті рукопису Національної бібліотеки України НАН України ім.Зміни, що відбувалися протягом 1919 - початку 1930-х рр., суттєво вплинули на розвиток науки у вищих навчальних закладах України, на формування нової наукової еліти, на напрями й методи наукових досліджень. У ті роки університети як осередки науково-дослідної роботи номінально перестали існувати, однак викладачі, які працювали в них, намагалися продовжувати традиції фахової підготовки істориків. Причини змін у системі освіти країни мали цілком прагматичне обґрунтування - потреби народного господарства: відновлення зруйнованого війною й революцією господарства країни потребувало великої кількості кваліфікованих робітників-техніків. Ліквідація університетів, введення замість лекційної форми навчання лабораторних методів, тобто таких, де головна увага зосереджувалася на самостійній роботі студентів, зміна форм контролю студентства (відміна іспитів й, інколи, заліків), приділення в освітньому процесі головної уваги практичній роботі, постійні зміни учбових планів, недостатня кількість навчальних посібників, які були дозволені для використання, політизація вузів - все це призвело врешті-решт до катастрофічної ситуації в науці, виходом з якої стало відновлення Київського університету в 1933 р. У третьому розділі "Дослідження історії України вченими Київського ІНО" висвітлюється розуміння вузлових питань вітчизняної історії, окреслено основні напрямки педагогічної роботи та наукових студій, проаналізовано концепції етапів суспільно-політичного розвитку України в працях викладачів Київського ІНО.У висновках дисертації підведені головні підсумки дослідження, які виносяться на захист: - Стан наукової розробки досліджуваної тематики є фрагментарним, оскільки в науковій літературі відображено лише окремі аспекти розвитку історичної науки в Київському університеті, до останнього часу не було створено цілісного дослідження наукової роботи у вузі. Наявна джерель