Аналіз трансформації в історичній драматургії Л. Старицької-Черняхівської і вичленення духовних пошуків та утвердження національної свідомості. Визначення провідних особливостей поетики п’єс, їх зв’язків із фольклором та основними творами попередників.
Аннотация к работе
Останнім часом в українському літературознавстві зявилися вагомі праці, які збагачують наукові уявлення про літературний процес кінця ХІХ - початку ХХ ст. Це ж стосується і творчості Людмили Старицької-Черняхівської, вельми помітної та своєрідної постаті в українській літературі кінця ХІХ - перших десятиліть ХХ ст. Звернення до специфіки історичної драматургії зумовлено необхідністю освоєння конкретного історично-духовного досвіду, потребами сучасного відродження й державотворення, конструктивного переосмислення сфальсифікованих або замовчуваних подій і фактів історії України, джерел історичної памяті про людей і час, вивчення всіх ланок літературного процесу, відновлення єдності й цілісності національного організму української культури. Старицької-Черняхівської у національній духовній спадщині є неординарним і самобутнім явищем, що було закономірним продовженням поліфункціональної програми прогресивного українського культурно-просвітницького руху, художніх пошуків попередниками реально можливих шляхів уходження української літератури в європейський контекст. Метою дослідження є системний аналіз художньої концепції історичної драматургії Л.Старицької-Черняхівської, визначення актуальності висвітлюваних проблем і мотивів, інтерпретації історичних подій і осіб, окреслити макро-та мікропоетичні відтінки творів, виявлення й розгляд жанрово-стильових структур.Ще в класичній давнині була відмічена обєктивна і субєктивна близькість історії та драми і їх відмінність. У “новій драмі” кінця ХІХ - початку ХХ ст., одним із творців якої була Л.Старицька-Черняхівська, художнє моделювання історичних подій та постатей набуває мистецько-філософської складності, боротьба переконань і принципів дійових осіб доповнена виразним тяжінням письменників до символізму, до вічних духовно-етичних дилем людського існування, що здобувають психологічно-витончене й почасти алогічно-містичне художнє розкриття. “Хронологія, здобутки і втрати у вивченні історичної драматургії Л.Старицької-Черняхівської” присвячено оглядові монографій, рецензій, статей, коментарів, що дозволило охарактеризувати прояви ігнорування літературознавцями співпраці дочки з батьком - М.Старицьким, які були обумовлені тим, що понад півстоліття імя письменниці, котра в 1929-30 рр. Старицької-Черняхівської” доводить, що Л.Старицьку-Черняхівську як митця в художньому утвердженні державної та духовної самобутності України хвилювали взаємини провідника і маси, вождя і народу, проблеми єднання сподвижників навколо національної ідеї, негативні риси національного характеру й ментальності. “Художнє моделювання національного характеру” зясовано, що специфіка історичної драматургії спрямована на творення художніх моделей історичних осіб, їхніх індивідуальних і типових рис, внутрішнього світу людей у його розмаїтті, на інтерпретацію національного характеру як “сукупності психологічно-ментальних та поведінкових ознак, особливостей, притаманних певній етнонаціональній спільності”. Л.Старицька-Черняхівська спрямовувала свою творчу увагу на окреслення таїни вчинків і дій козаків та їхніх ватажків, на художнє моделювання психології, вдачі, рівня інтелекту історичної особи.