Історіографічне дослідження демократизації у країнах Латинської Америки. Характеристика політичних структур регіону з точки зору динаміки форм влади другої половини ХХ століття. Джерелознавчий розгляд матеріалу, що відображає умови демократизації.
Аннотация к работе
Багато в чому це зясовується тим, що демократизація, яка у 1998-2007 рр., охопила більшість країн Латинської Америки та дістала назву “четвертої хвилі”, супроводжується тенденціями, що раніше не були властиві становленню демократії. Латиноамериканісти дістають можливість, по-перше, здійснити порівняльний аналіз історичних етапів становлення демократії у регіоні та, по-друге, зясувати типологічні риси процесу демократизації взагалі для країн, у яких мали місце аналогічні за тенденцією процеси починаючи з середини ХХ ст., але у особливих географічних, соціально-економічних, культурних та міжнародних умовах. Червоні, чорні (коричневі), сині (колір демократизації), монотонні сірі (неоліберального одноманіття) десятиліття та семиліття; хвилі наступу авторитаризму та демократії, посилення та послаблення залежності - такою постає історія Латинської Америки, починаючи зі стартової лінії системної кризи, яка вирує або тліє у цьому регіоні з 30-х років ХХ ст. Таким чином, вивчення історичних тенденцій розвитку та процесу демократизації Латинської Америки, політичних процесів та структур регіону з точки зору динаміки та балансу авторитарних та демократичних форм влади, що мали місце починаючи з другої половини ХХ ст., стає актуальною проблемою латино американістики. визначити теоретико-методологічні засади, репрезентовані у основних концепціях політичної модернізації і демократизації, та використати їх в процесі вивчення й узагальнення процесу демократизації в Чилі і Гватемалі;Хачатуров досліджує особливості переходу від авторитаризму до демократії в країнах Латинської Америки, зокрема в Чілі у другій пол. Процес демократизації країн Латинської Америки почав вивчатися в рамках теорії політичної модернізації, яка виникає у США наприкінці 50-х років ХХ ст. У ліберальному варіанті (друга половина 50-х років ХХ ст.) її суть зводилась до обґрунтування необхідності імпорту країнами Латинської Америки ідей, які, вже готові та апробовані у розвинутих країнах, політичних інститутів (централізована держава, багатопартійна система, загальні альтернативні вибори, поділ влади) та цінностей (економічна та політична свобода, індивідуалізм). Невдача політичної модернізації у 50-60 ті роки ХХ ст., сприймалась як наслідок не сприйняття правлячими елітами країн регіону “правил гри”, запропонованих США, що й перетворило їх у антипод Заходу та маргиналів світової історії, економіки та політики. У цілому існують дві концепції політичного розвитку Латинської Америки у другій половині ХХ ст.: політичної модернізації, якою описується перехід від традиційних структур до сучасних політичних, та модернізації, якою описуються проблеми “третьої хвилі” демократизації.Поширення авторитаризму пояснюється не тільки тим, що для цього виду режимів мались достатні підстави, а й тим, що авторитаризм став силою, яка просувала вперед процеси індустріалізації, економічної і соціальної модернізації. Більш того, у Гватемалі та Чилі авторитаризм заклав передумови та можливості власного заперечення та наступної демократизації політичної сфери; Наведений у дослідженні матеріал дозволяє зробити висновок, що така функціональність притаманна однак не авторитаризму взагалі, а лише його конкретному різновиду, який ми називаємо “авторитаризмом модернізації” або “авторитаризмом розвитку”; Етатистська модель реалізувалась як через авторитаризм (Бразилія), так і через демократію (Чилі 1960-х років).
План
. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
Вывод
1. Домінанта авторитаризму виявляється найбільш чітко у середині ХХ ст., що у певній мірі співпадає із тенденцією до економічної самостійності у Латинській Америці. Поширення авторитаризму пояснюється не тільки тим, що для цього виду режимів мались достатні підстави, а й тим, що авторитаризм став силою, яка просувала вперед процеси індустріалізації, економічної і соціальної модернізації. Більш того, у Гватемалі та Чилі авторитаризм заклав передумови та можливості власного заперечення та наступної демократизації політичної сфери;
2. Наведений у дослідженні матеріал дозволяє зробити висновок, що така функціональність притаманна однак не авторитаризму взагалі, а лише його конкретному різновиду, який ми називаємо “авторитаризмом модернізації” або “авторитаризмом розвитку”;
3. Авторитаризм модернізації у 50-80-ті роки ХХ ст., використав дві моделі соціально-економічної політики - етатистську і неоліберальну. Для першої були характерні домінуюча роль держави в народногосподарському комплексі, міцне держ. підприємництво та переважно адміністративні методи регулювання держсектору та економіки у цілому. Друга модель базувалась на більшій економічній самостійності підприємців, господарських методах регулювання ринкової економіки. Етатистська модель реалізувалась як через авторитаризм (Бразилія), так і через демократію (Чилі 1960-х років). Неоліберальна модель також використала обидві ці форми;
4. Досвід країн Латинської Америки не дає підстав для встановлення однозначного, жорстко детермінованого звязку між соціально-економічною та політичними сферами. В цей період відбувалось не тільки затвердження вказаних моделей, але й випробування однієї за другою. Перехідний звязок соціально-економічного і політичного факторів залишився багатозначним: перехід до неолібералізму може йти як через авторитаризм, так і через його модифікацію для наступного перетворення у демократію;
5. Вирішальною умовою успіху модернізації стає розширення кола бенефіціантів, втягнення у процес модернізації все більш широких масивів населення. Якщо це не відбувається, то поглиблення і збереження соціальної поляризації може підірвати соціальний консенсус (Чилі). Найбільш надійним засобом підкріплення і розширення політичного консенсусу є ефективна економічна політика правлячої еліти. Однак і легітимність національного лідера є також важливою умовою функціональності політичного авторитаризму. До інших умов успішності функціонування авторитарної влади можна віднести наявність міцної інституціональної ланки у політичній системі, на яку може спиратися лідер (армія, партія);
6. Оптимальна політична стратегія авторитарного режиму міститься у формуванні та поступовому розширенні соціально-політичної коаліції, що його підтримує. Соціальні коаліції, відкритість, здатність до діалогу визначають здатність авторитарних режимів або до самостійного перетворення, або до лібералізації. Авторитаризм розвитку містить у собі потенції лібералізації, що реалізуються тим вірніше, чим більш успішною стає політика економічної модернізації. Внаслідок цього перехід від авторитаризму до демократії став помітною тенденцією у країнах Латинської Америки починаючи з 1980-х років;
7. Політична демократія передбачає декілька умов - не тільки консенсус у суспільстві, але й достатньо масовий, економічно незалежний середній клас, правову культуру, що зміцнюється, звичку до діалогу та компромісу. Зовнішній фактор якщо не генерує демократію, то стимулює її або підтримує;
8. Демократичні структури Латинської Америки мають значну специфіку у порівнянні з класичними західними аналогами: етнічний та професійний корпоративізм, висока ступінь персоналізації в політиці, патрон-клієнтські відносини, велика роль традиційних цінностей у політичній культурі. Свою специфіку має також громадянське суспільство;
9. Оскільки світовий контекст базується на активізації взаємозвязків між всіма континентами світової співдружності, на механізмі синхронної взаємодії між ними, то шанси демократії у Латинській Америці представляються переважними, ніж шанси авторитаризму.
Список литературы
1. Палий Ю.П. Проблемы и перспективы консолидации демократий Сальвадора и Гватемалы // Історичні і політологічні дослідження. / Гол. Редактор П.В. Добров. - Донецьк, 2003. - №5-6. - С. 260-265.
2. Палий Ю.П. Глобализация и регионализм в Латинской Америке: основные предпосылки интеграции // Історичні і політологічні дослідження. / Гол. Редактор П.В. Добров. - Донецьк, 2004. - №3. - С. 203-208.
3. Палий Ю.П. Политическая модернизация в странах Латинской Америки // Історичні і політологічні дослідження. / Гол. Редактор П.В. Добров. - Донецьк, 2005. - №2. - С. 213-219.
4. Палий Ю.П. Политика левого центризма в Латинской Америке на рубеже веков // Наука. Релігія. Суспільство. - Донецьк, 2007. - №2. - С. 219-225.
5. Палій Ю.П. Основні тенденції економічного та соціально-політичного розвитку країн Латинської Америки // Історія української науки на межі тисячоліть. К., - 2007. - №31. - С. 146-156.
6. Палий Ю.П. Историография проблемы демократизации стран Латинской Америки (вторая половина ХХ в.) // Історичні і політологічні дослідження. / Гол. Редактор П.В. Добров. - Донецьк, 2007. - №5-6. - С. 39-46.
7. Палий Ю.П. Левоцентристский проект в Центральной Америке. Сто дней президентства Даниэля Ортеги // Історичні і політологічні дослідження.: матеріали наукової конференції, присвяченої 70-річчю історичного факультету ДОННУ / Гол. Редактор П.В. Добров. - Донецьк, 2007. - №1-2. - С. 384-387. історіографічний демократизація джерелознавчий
8. Палий Ю.П. Проблемы и перспективы консолидации демократий Латинской Америки // Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості: Матеріали ХІХ міжнарод. науково-практичної конференції. - Донецьк: ШП “Наука і освіта”, 2006. - С. 201-205.