Історичні тенденції розвитку та процес демократизації в Чилі і Гватемалі у 80-90-ті рр. ХХ століття - Автореферат

Багато в чому це зясовується тим, що демократизація, яка у 1998-2007 рр. охопила більшість країн Латинської Америки та дістала назву “четвертої хвилі”, супроводжується тенденціями, що раніше не були властиві становленню демократії. Латиноамериканісти дістають можливість, по-перше, здійснити порівняльний аналіз історичних етапів становлення демократії у регіоні та, по-друге, зясувати типологічні риси процесу демократизації взагалі для країн, у яких мали місце аналогічні за тенденцією процеси починаючи з середини ХХ ст., але у особливих географічних, соціально-економічних, культурних та міжнародних умовах. Червоні, чорні (коричневі), сині (колір демократизації), монотонні сірі (неоліберального одноманіття) десятиліття та семиліття; хвилі наступу авторитаризму та демократії, посилення та послаблення залежності - такою постає історія Латинської Америки, починаючи зі стартової лінії системної кризи, яка вирує або тліє у цьому регіоні з 30-х років ХХ ст. визначити теоретико-методологічні засади, репрезентовані у основних концепціях політичної модернізації і демократизації, та використати їх в процесі вивчення й узагальнення процесу демократизації в Чилі і Гватемалі; Вона визначається такими науковими результатами дослідження: встановлено, що попередні концептуалізації “умов демократизації” потребують або серйозної трансформації, або взагалі відмови від раніш підтверджених емпіричних узагальнень; зясовано, що ліберальна модель демократії під час її практичного застосування до Чилі і Гватемали не придатна (показник рівня економічного розвитку як пояснювальна змінна не працює для регіону в цілому, а також до конкретних країн), політична демократія залежить не тільки від економіки та соціальних умов, а також від композиції політичних інститутів, орієнтація на економічне зростання (неоліберальна модель) супроводжується також зростанням соціально-економічної нерівності, що, у свою чергу, підриває демократичний консенсус; доведено, що досвід демократизації в Чилі і Гватемалі переконує у найважливішому значенні культурної дифузії демократії, складні аграрні суспільства з відповідною соціальною та культурною структурою (наприклад, у Гватемалі) можуть розглядатись як придатні для дифузії демократії; обґрунтовано, що перехід від авторитарного/диктаторського режиму до демократії здійснюється через тимчасові уряди трьох типів: 1) революційні тимчасові уряди, які зявляються в наслідок внутрішніх революцій;Хачатуров досліджує особливості переходу від авторитаризму до демократії в країнах Латинської Америки, зокрема в Чілі у другій пол. У ліберальному варіанті (друга половина 50-х років ХХ ст.) її суть зводилась до обґрунтування необхідності імпорту країнами Латинської Америки ідей, які, вже готові та апробовані у розвинутих країнах, політичних інститутів (централізована держава, багатопартійна система, загальні альтернативні вибори, поділ влади) та цінностей (економічна та політична свобода, індивідуалізм). Невдача політичної модернізації у 50-60 ті роки ХХ ст. сприймалась як наслідок несприйняття правлячими елітами країн регіону “правил гри”, запропонованих США, що й перетворило їх у антипод Заходу та маргиналів світової історії, економіки та політики. У межах ліберального підходу виокремлювались два типи модернізації: а) первинна, оригінальна, спонтанна модернізація, яка була характерна для країн, що вже здійснили перехід до раціональних структур в наслідок поступового, довгого розвитку внутрішніх процесів (Англія, США); б) вторинна віддзеркалена модернізація, яка є характерною для країн, що внаслідок певних чинників відстали у своєму розвитку та сьогодні внаслідок широкого використання досвіду передових держав намагаються наздогнати їх за рівнем та якістю життя. У цілому існують дві концепції політичного розвитку Латинської Америки у другій половині ХХ ст.: політичної модернізації, якою описується перехід від традиційних структур до сучасних політичних, та модернізації, якою описуються проблеми “третьої хвилі” демократизації.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Палий Ю.П. Проблемы и перспективы консолидации демократий Сальвадора и Гватемалы // Історичні і політологічні дослідження. / Гол. Редактор П.В. Добров.- Донецьк, 2003. - №5-6. - С.260-265.

2. Палий Ю.П. Глобализация и регионализм в Латинской Америке: основные предпосылки интеграции // Історичні і політологічні дослідження. / Гол. Редактор П.В. Добров.- Донецьк, 2004. - №3. - С.2-3-208.

3. Палий Ю.П. Политическая модернизация в странах Латинской Америки // Історичні і політологічні дослідження. / Гол. Редактор П.В. Добров.- Донецьк, 2005. - №2. - С.213-219.

4. Палий Ю.П. Политика левого центризма в Латинской Америке на рубеже веков // Наука. Релігія. Суспільство. - Донецьк, 2007. - №2. - С.219-225.

5. Палій Ю.П. Основні тенденції економічного та соціально-політичного розвитку країн Латинської Америки // Історія української науки на межі тисячоліть. К., - 2007. - №31. - С. 146-156.

6. Палий Ю.П. Историография проблемы демократизации стран Латинской Америки (вторая половина ХХ в.) // Історичні і політологічні дослідження. / Гол. Редактор П.В. Добров. - Донецьк, 2007. - №5-6. - С.39-46.

7. Палий Ю.П. Левоцентристский проект в Центральной Америке. Сто дней президентства Даниэля Ортеги // Історичні і політологічні дослідження.: матеріали наукової конференції, присвяченої 70-річчю історичного факультету ДОННУ / Гол. Редактор П.В. Добров. - Донецьк, 2007. - №1-2. - С.384-387.

8. Палий Ю.П. Проблемы и перспективы консолидации демократий Латинской Америки // Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості: Матеріали ХІХ міжнарод. науково-практичної конференції. - Донецьк: ШП “Наука і освіта”, 2006. - С.201-205.