Історія формування й концептуальні положення олімпійської підготовки національних команд, їх найближчого резерву. Система спортивних тренувань на сучасному етапі розвитку спорту. Організаційно-методичні основи підготовки спортсменів до олімпійських ігор.
Аннотация к работе
Успішні виступи на Олімпійських іграх уже давно ототожнювалися з науково-технічним потенціалом країни, ефективністю системи освіти й виховання, фізичним та інтелектуальним потенціалом націй, її конкурентоздатністю на світовій арені. Певною мірою це підтвердилося на Іграх Олімпіади 1996 р. в Атланті у звязку із значною перевагою над суперниками команди США, що дало підставу для численних тверджень, що в олімпійському спорті на багато років уперед зявився явний лідер, а командам інших найбільших країн буде відведено роль статистів у неофіційному командному заліку. Яскравим проявом глобалізації став найширший процес переміщення спортсменів з одних країн в інші, що охопив не тільки традиційні професійні види спорту (футбол, хокей тощо), але й ті види, які ще зовсім недавно розглядалися як аматорські (наприклад, легка атлетика, фігурне катання, гандбол, волейбол, водне поло тощо), а також інтенсивний розвиток тієї частини міжнародного спортивного календаря в різних видах, що носить комерційний характер й не повязана з участю національних команд (В.С.Келлер, 1987; С.І.Гуськов, 1989; S.Eitzen, 1990; С.І.Гуськов, В.М.Платонов, 2000; Б.Глед, 2002). У спорті це визначилося в посиленні зацікавленості держави в ефективності олімпійської підготовки, досягненні високого місця в неофіційному командному заліку на Олімпійських іграх і, як наслідок, у посиленні уваги й контролю за розвитком олімпійського спорту, різкому підвищенні обсягу моральних і матеріальних стимулів за досягнення на олімпійській арені (G.Klein, 2001; В.М.Платонов,2001; Що ж стосується інших країн, у тому числі й тих, які утворилися на території СРСР, і, насамперед України й Росії, тут необхідно формувати науково-методичне підґрунтя компромісної системи олімпійської підготовки, що забезпечить дотримання інтересів і досягнення цілей всіх основних учасників національної олімпійської системи й не допустить такої організації й побудови підготовки, при якій державні засоби, орієнтовані на підготовку до Олімпійських ігор, будуть використовуватися для рішення завдань, що ускладнюють таку підготовку, а в окремих випадках і приводять спортсменів до провалів на Олімпійських іграх (А.І.Колесов, А.А.Ленц, 2002; В.М.Платонов, 2004).У першому розділі роботи “Основи підготовки національних команд до Ігор Олімпіад: історико-методологічний аналіз” викладені результати ретроспективного вивчення підготовки національних команд різних країн до Ігор Олімпіад й охарактеризовані основні чинники, що визначили її ефективність. Реалізація цих намагань у всіх випадках покладалась на спортсменів, організаторів спорту, тренерів й інших фахівців, призводила до формування організаційно-методичних систем підготовки, спрямованих на досягнення високих результатів не тільки окремими спортсменами, але й у загальнокомандній першості, що тільки формально носить неофіційний характер. У розділі докладно проаналізовано досвід підготовки до Ігор Олімпіад національних команд різних країн, що домоглися вражаючих успіхів на різних етапах сучасної історії олімпійського спорту: Німеччини, США, СРСР, ГДР, низки інших країн. Другий підхід припускає формування системи олімпійської підготовки зверху, на підставі методології системного підходу, підґрунтям якої стала орієнтація на кінцевий результат - успішний виступ команди на Олімпійських іграх. У другому розділі дисертації “Досвід успішної підготовки національних команд до Ігор Олімпіад на сучасному етапі розвитку спорту” аналізу піддана система олімпійської підготовки в країнах, що домоглися в останні роки великого прогресу в розвитку олімпійського спорту.Перший з них припускає підготовку в межах організаційно-методичної системи конкретного виду спорту з подальшим обєднанням найсильніших спортсменів у національну команду для участі в Олімпійських іграх. Другий підхід одвічно орієнтований на формування цілісної системи олімпійської підготовки, спрямованої на підготовку збірної команди, здатної домогтися найвищого загальнокомандного результату на Олімпійських іграх. Реалізація такого підходу, як показала світова практика, може бути здійснена там, де держава здатна сформувати тверду організаційно-методичну схему олімпійської підготовки, підпорядковану головному завданню - досягненню найвищого результату в головних стартах чотириліття - Олімпійських іграх. Підґрунтям третього підходу стало співробітництво державних органів керування спортом, НОК, НСФ з видів спорту й самих спортсменів у реалізації компромісної стратегії олімпійської підготовки, що передбачає максимально можливе врахування інтересів НСФ і спортсменів у системі багаторічного вдосконалення, орієнтованого на індивідуальний і загальнокомандний успіх на Олімпійських іграх. Комерціалізація й демократизація олімпійського спорту, характерна для сучасного етапу його розвитку, у багатьох країнах призвела до виникнення принципового, хоча й не антагоністичного протиріччя між інтересами держави, зацікавленої в досягненнях на Олімпійських іграх, і НСФ з видів спорту, а часто й самих спортсменів, які декла