Історія ЗУНР: джерела до вивчення державного будівництва - Автореферат

Це повною мірою стосується і вивчення державного будівництва у Західно-Українській Народній Республіці (ЗУНР) - національній демократичній державі українського народу на його західних землях, яка виникла у 1918 р. як закономірний результат розвитку національно-визвольного руху доби Української революції 1917-1920 рр. Актуальність теми обумовлено, насамперед, тим, що джерелознавчі аспекти як історії ЗУНР в цілому, так і державного будівництва в ній зокрема, спеціально не розроблялись. Крім того, з сукупності всіх джерелознавчих проблем історії ЗУНР виокремлені питання вивчення джерел, які прямо чи опосередковано відображають державне будівництво в ній, що, вважаємо, в цілому є однією з найменш досліджених і дискусійних проблем, вимагають суттєвого уточнення і обєктивного висвітлення. Дисертація виконана відповідно до плану та програм науково-дослідної роботи з історії західноукраїнських земель у XX ст., що здійснюється колективом кафедри історії України Прикарпатського університету імені Василя Стефаника та Відділу регіональних проблем Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАН України і Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. Крім того, дисертаційне дослідження здійснювалось відповідно до плану наукових заходів Прикарпатського університету імені Василя Стефаника, розробленого на основі рекомендацій Міністерства освіти України від 16 травня 1997 р. на виконання затвердженого Кабінетом Міністрів України «Плану організаційних заходів з відзначення памятних подій Української революції 1917-1920 рр». Мета і завдання дослідження визначені з урахуванням стану наукового опрацювання та актуальності теми і полягають у розробці джерелознавчих аспектів вивчення історії ЗУНР як складової частини подій Української революції 1917-1920 рр. Дисертант ставив перед собою такі завдання: - охарактеризувати стан сукупної джерельної бази вивчення історії ЗУНР і, на основі загальноприйнятих у вітчизняному та зарубіжному джерелознавстві принципів, провести класифікацію вірогідних джерел, подати загальну характеристику особливостей і значимості їх окремих типів, видів тощо;У першому розділі «Стан наукової розробки і загальна характеристика джерел з проблеми дослідження» здійснено огляд найвагоміших здобутків вітчизняної та зарубіжної історіографії у вивченні Української революції 1917-1920 рр., національно-визвольних змагань на західноукраїнських землях першої чверті ХХ століття, історії ЗУНР, охарактеризовано в цілому джерельну базу до вивчення державного будівництва в ній, виокремлено найсуттєвіші, на наш погляд, історіографічні та джерелознавчі прогалини, які вимагають окремого наукового вивчення. Литвина та С.Макарчука, статтях С.Деревянка, А.Панчука, М.Панчука, О.Карпенка зроблено спробу широкого аналізу джерельної бази до вивчення окремих аспектів історії ЗУНР, критичної оцінки історіографічних джерел з проблеми дослідження. Основною причиною слід вважати неможливість всестороннього вивчення джерел через існуючий тоді режимний характер зберігання окремих фондів та колекцій документів і матеріалів в установах тодішнього архівного фонду СРСР, тендеційність тогочасної історичної науки в УРСР. Використовуючи значний масив документів і матеріалів, що розкривали передумови та причини Листопадового зриву, офіційні документи владних структур Австро-Угорщини, донесення старост повітів і повітових дирекцій поліції про масовий вічовий рух у краї весною-восени 1918 р., матеріали тогочасної преси, спогади безпосередніх учасників та свідків подій, вчений довів національно-демократичний, народний характер як самої революції, так і народженої нею ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОЇ Народної Республіки. Характеризуючи досягнення вітчизняної історіографії останнього десятиріччя стосовно означених нами проблем, зауважимо, що більшою чи меншою мірою вони знайшли своє висвітлення у працях Я.Грицака, Я.Дашкевича, , С.Деревянка, О.Жерноклеєва, О.Калакури, Я.Калакури, О.Карпенка, О.Колянчука, В.Кондратюка, М.Кравчука, О.Красівського, М.Кугутяка, В.Кульчицького, М.Литвина, С.Макарчука, К.Науменка, О.Павлюка, А.Панчука, М.Панчука, І.Підкови, О.Рубльова, О.Сухого, Б.Тищика, Ґ.Цвенгроша, Р.Шуста.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Кожна з названих груп більш чи менш обємна і різноманітна за своїми видами та в цілому складається з однорідних документів. Всередині кожної з груп автором проведено додаткову внутрішню класифікацію, необхідну для аналізу сукупності джерел.

У другому розділі роботи, що має назву «Джерела до вивчення Листопадової (1918 р.) національно-демократичної революції і утворення ЗУНР», розглядається комплекс, насамперед, писемних джерел, які висвітлюють причини, передумови, хід революції, процес проголошення і становлення національної державності у 1918 р.

Для цього використані наступні групи історичних джерел: документи і матеріали, що висвітлюють наростання соціально-економічної, національно визвольної боротьби народних мас; документи політичних і військових центрів, котрі вели безпосередню підготовку і здійснили встановлення української влади у Східній Галичині.

Оскільки питання соціально-економічного становища західноукраїнських земель наприкінці 1917 - у 1918 рр. не є спеціальним предметом дисертаційного дослідження, то у його висвітленні ми базувались на вже існуючих працях вітчизняних авторів, які побудовані на ґрунтовному першоджерельному матеріалі, містять глибокий аналіз основних історіографічних робіт зарубіжних вчених з означеної проблеми.

Процес наростання національно-визвольного руху на західноукраїнських землях висвітлюють, зокрема, програми, рішення, ухвали і постанови зїздів, конференцій, інших керівних органів національних політичних партій, Головної Української Ради, Союзу Визволення України, Загальної Української Ради, Української Парламентарної Репрезентації, виступи та офіційні запити депутатів австрійського парламенту від західноукраїнських земель з вимогами відновлення національної державності на етнічних українських землях, соборності нації. Джерелами для вивчення цього процесу є також рішення, ухвали віч, народних зборів у лютому-березні та вересні-жовнті 1918 р. з такими ж вимогами. Відомості про них відклались у матеріалах тогочасної української преси, спогадах організаторів і учасників подій, донесеннях старост повітів і дирекцій поліції.

Найменшою репрезентативністю характеризується джерельна база до вивчення організаційного оформлення та діяльності Центрального Військового Комітету (ЦВК), підготовки ним «Листопадового зриву». Фактична відсутність документальної бази з цієї проблеми дослідження пояснюється кількома причинами. По-перше, хоч ЦВК і був створений у вересні 1918 р., проте активну роботу розпочав лише у середині жовтня. По-друге, підготовка до встановлення влади українцями у Східній Галичині на місцях мала цілком таємний характер, при цьому документальних записів майже не зберігалося. Тому найважливішими джерелами для вивчення процесу діяльності ЦВК і підготовки ним збройного виступу у краї є спогади самих членів Комітету та осіб, з ним повязаних: Д.Паліїва, І.Рудницького, Т.Мартинця, К.Левицького, М.Гуцуляка та ін.

Ці ж писемні джерела поряд з інформаційними повідомленнями з міст і повітів краю до УНРАДИ у м.Львові, вважаємо, є базовими і для висвітлення питання про проголошення Української Держави на західноукраїнських землях, Листопадового зриву і ходу започаткованої ним національно-демократичної революції. Зокрема, вивчення матеріалів української преси за жовтень 1918 р. дало нам змогу вперше встановити, що до складу УНРАДИ на час її створення входило лише 66 делегатів, які 19 жовтня 1918р. і проголосили відновлення національної державності на західноукраїнських землях.

Таким чином, виявлені і опрацьовані джерела є доволі різноманітними за своїми якісними і кількісними характеристиками, хоч їх комплекс і позначений певними прогалинами, зумовленими рядом обєктивних та субєктивних чинників. В цілому ж, вони, вважаємо, є репрезентативними і дають підстави стверджувати, що проголошення незалежної ЗУНР стало закономірним результатом розвитку українського національно-визвольного руху у Східній Галичині, як складової частини Української революції 1917 - 1920 рр.

У третьому розділі «Відображення в джерелах процесу формування структури вищих органів державної влади та управління» наголошується: основним видом писемних джерел, які дозволяють висвітлити означену проблему, є законодавчі та діловодчі. Серед них пріоритетне місце займають акти нормативно-правового характеру, видані вищими державними інституціями ЗУНР. За формою, походженням та призначенням пропонуємо розділити їх на наступні підвиди: 1) закони, ухвали та постанови; 2) розпорядження - розпорядки; 3) циркуляри та обіжники.

Потрібно зазначити, що запропонована класифікаційна схема розгляду документів може використовуватись лише для першого етапу діяльності ЗУНР. Під час періоду, коли основною формою політичного режиму була диктатура, а сама західноукраїнська держава втратила свою територію, групу актів нормативно-правового характеру в основному складають розпорядки Диктатора, на які поряд з законодавчими покладались також і регламентуючі та інструктивні функції.

В основному документи нормативно-правового характеру, які відклались в ході діяльності владних структур ЗУНР опубліковані у спеціальних періодичних виданнях уряду та його міністерств («Збірник законів, розпорядків та обіжників проголошених Державним Секретаріатом Зах.-Укр.Н.Р.», «Вістник державних законів і розпорядків Західної Области Української Народної Республіки», «Вістник Державного Секретаріату військових справ», «Вістник Державного Секретаріату просьвіти і віроісповідань»), тогочасній пресі (газети «Република», «Діло», «Українське слово», «Нове життя», «Український прапор»). Значний пласт джерел такого ж характеру міститься й у фундаментальних працях перших дослідників історії ЗУНР: М.Лозинського, М.Чубатого, С.Ярославина, М.Стахіва та ін.

Пріоритетний характер використання джерел з означеної проблеми мають ті, які опубліковані в офіційних друкованих виданнях органів державної влади та управління ЗУНР. Їх текстовий зміст є найбільш точним і, за загальноприйнятими принципами джерелознавчої науки, вважається автентичним, канонічним.

Для вивчення процесу побудови структури вищих органів державної влади та управління ЗУНР необхідним є також і використання тих нормативно-правових актів, які відклались у формі незавершених документів, проектів і т.і. Джерелознавче вивчення, наприклад, ряду проектів розпорядків Диктатора дозволило зясувати їх сфрагістичні особливості, які, у свою чергу, дають нам підстави зробити висновок концептуального характеру. Поєднання гербів двох держав українського народу - УНР та ЗУНР у печатці на розпорядку Диктатора «Про заміну найвищої обрахункової палати Урядом Державної Контролі» від 29 грудня 1921 р. не є випадковим. Герб ЗУНР. менший за розмірами і вміщений всередині герба УНР, символізує, вважаємо, органічну національну та державну єдність західноукраїнських з усіма українськими землями, як це і було проголошено під час злуки ЗУНР і УНР. Використання такого поєднання гербів у державній печатці ЗУНР свідчить про панування в цей час серед її керівництва соборницьких настроїв. Це, у свою чергу, робить сумнівним твердження окремих дослідників про те, що вже восени 1919 р. наступив державний розрив між ЗУНР і УНР.

Таким чином, комплекс джерел, які висвітлюють процес формування та діяльності вищих органів влади і управління ЗУНР, складають, насамперед, документи офіційного характеру, різноманітні за видами, формою і призначенням. Специфіка їх напрацювання, введення в дію і застосування, текстовий зміст та сфрагістичні особливості дозволяють вичленити два етапи у процесі державного будівництва в ЗУНР, повязані з цими етапами видозміни самих державно-правних інституцій, їх характеру тощо.

У четвертому розділі «Характеристика джерел до вивчення діяльності місцевих органів державної влади і управління, судочинства, правопорядку та збройних сил в ЗУНР» основна увага привернута до писемних, які згруповані автором у окремі підвиди: документи офіційного характеру, видані владними структурами; матеріали преси про їх роботу; спогади безпосередніх учасників та очевидців подій.

Значна різноманітність писемних джерел першого підвиду вимагає, на наш погляд, додаткової внутрішньої класифікації. За походженням, ці документи слід розділити на три підгрупи. Першу складатимуть документи вищих органів державної влади, які визначали структуру, нормативно-правову базу та сферу компетенції означених державних інституцій.

До другої слід віднести документи, видані самими місцевими органами державної влади і управління, судочинства, правопорядку та збройних сил ЗУНР як у офіційних друкованих органах, так і у формі листівок, повідомлень, оповісток-оголошень.

Третю групу, вважаємо, складають документи і матеріали такого ж походження, які не були опубліковані, але збереглися в архівах.

Питання діяльності місцевих органів влади і управління, судочинства, правопорядку та збройних сил в ЗУНР відображені також у матеріалах преси, спогадах учасників та очевидців подій.

Аналіз виявлених та опрацьованих джерел дав можливість зробити ряд наступних висновків.

Система місцевих органів державної влади і управління функціонувала лише протягом першого періоду існування ЗУНР. На чолі окремої адміністративної одиниці - повіту, стояв Державний Повітовий Комісар, при якому на правах дорадчого органу діяла повітова українська національна рада. З втратою ЗУНР власної території припинила своє функціонування і система місцевих органів державної влади та управління.

Структура цивільного судочинства так і не набула остаточного завершення, практичного втілення. Не були створені плановані сталі вищі судові інстанції: «Вищий Суд у Львові» та «Найвищий Державний Суд у Львові». Джерелознавчого підтвердження діяльності тимчасової інституції такого ж характеру - Сенату ІІІ інстанції -, про створення якого задекларовано у ряді нормативно-правових актів держави, у ході дослідження нами не виявлено.

Система військового судочинства в ЗУНР була в основному сформована у листопаді 1918 - січні 1919 рр. Вона була сталою протягом першого етапу існування держави і, на відміну від системи цивільного судочинства, діяла також і протягом другого. Однак виявлені та опрацьовані документи і матеріали не дозволяють повністю відтворити її структуру в цей час.

Структуру органів охорони суспільного порядку в державі складали Корпус Української Державної Жандармерії та міліції на місцях. Діяльність першого, як і його побудова, підпорядкування, правова база функціонування були чітко визначені конкретними нормативно-правовими актами. Становлення міліції на місцях, вважаємо, відбувалося за відсутності єдиної нормативно-правової бази. Повідомлення з місць до УНРАДИ про становище у повітах протягом листопада 1918 р. вказують на те, що цей процес здійснювався з ініціативи і під керівництвом адміністративних органів та регулювався лише ними. У продовж другого етапу діяльності ЗУНР органи державної жандармерії і міліції вже не виконували функції охорони суспільного порядку в державі, а здійснювали її лише в складі збройних сил, що вимагає окремого дослідження, в тому числі і джерелознавчого.

Збройні сили ЗУНР - Українська Галицька Армія - в ході свого становлення і розвитку неодноразово змінювали статус, форму, структуру, підпорядкованість. Виявлення і опрацювання ряду документів офіційного характеру, зосереджених у фонді 2188 ЦДАВО України, дозволили нам документально довести, що у лютому - березні 1919 р. чисельність збройних сил ЗУНР набула найбільшого кількісного показника і складала 120 тисяч чоловік. З виникненням у січні 1920 р. Червоної Української Галицької Армії (ЧУГА) УГА не припинила своєї діяльності, а була відроджена в переддень і в ході радянсько-польської війни. Однак з жовтня 1920 р. по січень 1923 р. активних військових дій не вела, зосередивши свої зусилля на організаційне, структурне становлення і зміцнення, на культурно-просвітницьку роботу серед свого особового складу, інтернованого у таборах в Польщі, Чехословакії, Болгарії.

У висновках дисертації зроблено узагальнення з головних проблем дослідження.

Аналіз та наукове опрацювання комплексу джерел до вивчення державного будівництва у Західно-Українській Народній Республіці дає підстави зробити наступні висновки: по-перше, джерельна база до вивчення проблеми, що досліджується, є доволі репрезентативною як за кількісними, так і за якісними критеріями;

по-друге, в ній мають місце прогалини, повязані з відсутністю через ряд обєктивних та субєктивних чинників джерел з окремих проблем історії ЗУНР, що, однак, суттєвим чином не позначається на рівні репрезентативності комплексу джерел;

по-третє, підвищенню цього рівня, а також інформативної насиченості джерел сприятиме лише комплексний підхід в процесі їх дослідження та використання, нове, неупереджене прочитання вже відомих документів і матеріалів;

по-четверте, обєктивному і всесторонньому вивченню проблем державного будівництва в ЗУНР та її історії загалом сприятиме введення в науковий обіг нових джерел, як, наприклад, протоколів і стенограм засідань УНРАДИ, Ради Державних Секретарів, Колегії Уповноважених Диктатора, що має принципове значення для дослідження і висвітлення зазначеного процесу.

Наявні джерела відображають основні проблеми, тенденції, напрямки процесу державного будівництва у Західно-Українській Народній Республіці, його практичне втілення.

Опрацювання інформативного потенціалу означеного комплексу джерел дозволяє зробити ряд висновків загальноісторичного, концептуального характеру: по-перше, наявні джерела підтверджують той факт, що Листопадова революція 1918 р. на західноукраїнських землях носила національно-демократичний характер;

по-друге, Листопадова революція 1918 р. стала закономірним результатом і складовою частиною розвитку загальноукраїнського національно-визвольного руху першої чверті XX ст., в т.ч. і Української революції 1917-1920 рр.;

по-третє, виникнення та утвердження ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКОЇ Народної Республіки, в свою чергу, стало закономірним наслідком розвитку Листопадової революції;

по-четверте, саме існування ЗУНР проходило в два етапи, які відрізнялись між собою конкретно-історичними умовами, векторами, завданнями державного будівництва в ній, що й зумовлювало його характер та форми;

по-пяте, сам процес державного будівництва в Західно-Українській Народній Республіці мав цілеспрямований, послідовний, законодавчо обгрунтований та забезпечений характер на кожному з цих етапів. Його реалізація в конкретних формах мала певні особливості, не характерні для процесу національного державотворення в ході Української революції 1917-1920 рр. в інших регіонах України;

по-шосте, не зважаючи на окремі помилки та прорахунки в ході державного будівництва в ЗУНР, причиною його припинення та ліквідації самої держави стали, головним чином, зовнішньополітичні фактори.

До рекомендацій, спрямованих на використання отриманих результатів, зокрема, можна віднести: використання наведених нами раніше невідомих джерел, деякі нові оцінки уже опублікованих у підготовці узагальнюючих та спеціальних праць, збірників документів і матеріалів, хрестоматій з історії ЗУНР, історії України, джерелознавства, теорії та історії держави і права України;

передбачити розгляд відповідних проблем у програмах курсів історії України, теорії та історії держави і права України, які викладаються у вищих навчальних закладах держави;

розгорнути подальше дослідження джерел з історії ЗУНР як складової частини Української революції 1917-1920 р., яке могло б завершитись створенням комплексної узагальнюючої праці «Українська революція 1917-1920 рр.: історіографія та джерела».

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНИЙ АВТОРОМ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Великочий В. Національна політика ЗУНР у контексті українсько-польських відносин: джерелознавчий аспект // Українсько-польські відносини в Галичині у XX ст. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (21-22 листопада 1996 р.). - Івано-Франківськ: Плай, 1997. - С.11З-117.

2 Великочий В. Дмитро Вітовський (1887-1919 рр.) Документальний нарис. - Коломия, видавничо-поліграфічне товариство «Вік», 1997. - 75 с. (у співавторстві).

3. Великочий В. Нормативно-правова база формування системи органів місцевого управління в ЗУНР: джерелознавчий аспект// Нова політика. - 1998. - №2. - С. 60-63.

4. Великочий В. Марки ЗУНР як джерело до вивчення її історії // Нова політика. - 1998. - № 5. - С. 13-17 (у співавторстві).

5. Великочий В. Джерела до вивчення Листопадового зриву 1918 року // Вісник Прикарпатського університету. Серія «Історичні науки». - Вип. 1. - Івано-Франківськ: Плай, 1998. - С. 87-98.

6. Великочий В. У небі над Україною в боротьбі за свободу і незалежність її народу // Українознавство: документи, матеріали, раритети.- Івано- Франківськ: Плай, 1998. - С.99-119.

7. Великочий В. ЗУНР в памятках історії та культури Прикарпаття. - Івано- Франківськ: Плай, 1999. - 128 с. (у співавторстві).

8. Великочий В. Джерела вивчення історії Західноукраїнської Народної Республіки // Україна: державність, історія, перспективи. - Івано- Франківськ: Плай, 1999. - С. 122-129.

Размещено на .ru