Лікувальна фізкультура та її роль у розвитку механотерапії. Цандер та його послідовники. Зародження, розвиток та етапність застосування механотерапії. Особливості розвитку механотерапії в 70-х роках 20 ст. Механізми дії фізичних вправ (за Добровольським).
Аннотация к работе
ЗМІСТ Вступ Розділ 1. Зародження та розвиток механотерапії 1.1 Лікувальна фізкультура та її роль у розвитку механотерапії 1.2 Механізми дії фізичних вправ (за Добровольським) 1.3 Розвиток механотерапії 1.3.1 Цандер та його послідовники 1.3.2 Розвиток механотерапії в Росії 1.3.3 Етапність застосування механотерапії 1.3.4 Особливості розвитку механотерапії в 70-х роках 20 ст Висновок Розділ 2. Методи дослідження 2.1 Опрацювання літературних джерел 2.2 Тестування Висновок Розділ 3 Аналіз результатів дослідження Висновок Висновки Список використаної літератури Вступ Лікувальна фізична культура - один з необхідних методів комплексного лікування хворих з різними травмами і захворюваннями опорно-рухового апарата. На багатому клінічному матеріалі В. В. Гориневська (1938), В. Н. Мошков (1945-1968), А. Ф. Каптелін (1954- 1969) і ін. показали, що регулярне дозоване тренування дозволяє виробити в хворих із травмами і захворюваннями опорно-рухового апарата певний руховий стереотип, моторну домінанту, що у ході подальших занять фізичними вправами переростає в домінанту видужання. Лікувальна фізична культура сприяє не тільки більш швидкому і повному клінічному видужанню, але і функціональному відновленню хворих із травмами, підготовляючи них до поновлення професійної діяльності (реабілітація). Актуальність. У той же час сучасна література по лікувальній фізичній культурі не має у своєму розпорядженні раціональну методику застосування процедур механотерапії при різних ушкодженнях і деформаціях опорно-рухового апарата, а фізіологічні механізми впливу процедур механотерапії дотепер в основному базуються на емпіричних представленнях. Проблема. У більшості робіт описане застосування лікувальної гімнастики, фізіотерапії Нуцубидзе Ш. В., 1966; Ландога В. Н., 1968; Селям Л. М. і ін., 1968; Єлисєєв В. Ф., 1974; Голубова Л. А., 1976; Загребина Л. В., 1977, і ін., і тільки в поодиноких роботах Каптелин А. Ф,, 1969; Біла Н. А. і ін., 1971, 1972; Родіонова Н. З, 1972 відзначена роль механотерапії при патології локомоторного апарата різної етіології. Позитивними особливостями методу лікувальної фізичної культури є: а) його глибока біологічність і адекватність; б) універсальність (тобто широкий спектр дії - немає жодного органа, що не реагував би на рух). Ці фізіологічні передумови дозволили сформулювати положення про ведуче значення силового тренування в системі лікувальної фізичної культури при захворюваннях і травмах, звязаних з порушенням опорно-рухової функції. 1.2 Механізми дії фізичних вправ (за Добровольським) При оцінці впливу лікувальної фізичної культури на локомоторний апарат при різних його патологічних станах варто враховувати основні механізми дії фізичних вправ, сформульовані В. К. Добровольским (1970 - 1974): 1. Але далі, за словами А. А. Ухтомського, перехід у процесі роботи з одного синергіста на іншій може мати корисне значення; професійні працівники і роблять його інстинктивно, роблячи цими переходами з одних мязів на інші свою роботу більш тривалої; немає сумніву, що нервова система здатна враховувати настання стомлення в організмі і бороти з ним у порядку інстинкту набагато раніше, ніж наукова думка виробить для цього свідомі й обґрунтовані методи. 4. У той же час дослідження в області фізіології спорту, праці свідчать про велику перспективність застосування апаратів механотерапії - тренажерів, за допомогою яких домагаються бажаної рухової тактики й обмежують можливість розсіювання напрямків дії сили [Ратов И. П., 1974; Неминущий Г. П., 1974], що дозволяє сконцентрувати зусилля в потрібному напрямку і збільшити ефективність впливу тренажерів. 1.3.Розвиток механотерапії 1.3.1 Цандер та його послідовники Історія розвитку механотерапії як одного з видів лікувальної фізичної культури почалася в XІ столітті, коли Густав Цандер, професор анатомії Упсальского університету, створив нову систему гімнастики, що назвав машинної. Пізніше створенням ряду апаратів різної механічної конструкції для терапевтичних цілей займалися й інші винахідники - Крукенберг, Герц, Тило. Особливо підкреслюється важливість свідомого відношення, зацікавленості хворого при використанні механотерапевтичних апаратів, щоб уникнути механічного виконання заданого руху. Призначення снарядів, на думку цих лікарів, поглиблює дія гімнастичних вправ, а також диференційовано (локалізовано) впливає на організм.