Виникнення Запорозької Січі, реєстрового козацтва як основних етапів еволюції козацької верстви. Соціальне обличчя козацтва, його чисельність, особовий та етнічний склад. Боротьба українського козацтва з чужоземними загарбниками. Витоки козацького права.
Аннотация к работе
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені Г.С.Сковороди ІСТОРИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ КАФЕДРА ІСТОРІЇ УКРАЇН КУРСОВА РОБОТА ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА ХАРКІВ - 2012р. Вступ Актуальність обраної теми. У багатовіковій історії України важливе місце належить козацтву. За слушним висловом В.Б. Антоновича в ньому найвиразніше і найяскравіше визначилася провідна ідея, що виявляла собою жадання народу [6, С.18], основою якої був принцип демократизму і рівного політичного права для кожної особистості. Так, освоюючи степові простори, козаки, всупереч панівному феодальному способові виробництва, розвивали власне господарство, що базувалося на вільнонайманій праці. Зрештою, з середини XVII ст. козацтво почало репрезентувати перед світом український етнос, а українці дістали назву козацького народу. Історичні джерела свідчать про появу українського козацтва в другій половині XV ст. на теренах так званого Великого кордону, який протягом тривалого часу розділяв європейську та азійську цивілізації. Звідси цілком закономірним було існування типологічно схожих явищ - гайдуків у Болгари та Волощині, секеїв в Угорщині й Трансільванії, граничарів та ускоків у південних слов’ян, татарських козаків у Кримському ханстві, донського козацтва в Московії. Адже, зародившись на прикордонні, козацтво за порівняно незначний відрізок часу - протягом двох століть, не лише зросло чисельно і стало вагомою військовою силою, поширило свій вплив на більшу частину українських земель, а й піднеслося до усвідомлення та відстоювання загальнонаціональних інтересів. Характерними рисами цього періоду були: народження українського козацтва, його еволюція від розбійницьких ватаг до структурованого козацького війська, а від нього - до козацького субетносу як складової частини українського етносу і його домінанти; утворення першої Запорозької (Базавлуцької) Січі та козацької держави Богдана Хмельницького - Війська Запорозького. Помітне місце у історіографії дорадянського періоду посідають праці А. Скальковського (1808 - 1898 рр.). Основною місією Запорозької Січі аж до кінця її існування, він вважав боротьбу с турками і татарами в ім’я ствердження православ’я на Сході. Один зі списків «Усної оповіді...», добутий ним у Катеринославі влітку 1835 р. А. Скальковський опублікував у журналі Міністерства народної освіти за 1838 і 1839 рр. М. Костомаров (1817 - 1885 рр.) вважав, що козацтво є анархічною, руїнницькою силою, проте заявляв, що на козаків не можна дивитися як на непродуктивну верству суспільства, зайняту лише військовою справою [20, С.240]. Козаки - це і землероби, і промисловці, і торгівці, при цьому вільні від кріпосної залежності люди. На думку М. Костомарова, «Січ засновано козацькою сіромою, яка не мала на батьківщині ніякого майна і через те залишилася у пониззі Дніпра. При цьому Січ виникла не раптово, а складалася повільно, була головним центром вільного, незалежного від панів козацтва» [20, С. Серед дослідників історії Південної України XVIII ст. почесне місце посідає Н. Полонська-Василенко (1884 - 1972 рр.) [29]. Одним із напрямів, над яким працювала науковець - це соціально-економічний лад Запорожжя за останніх часів свого існування. На тлі процесів, що зумовлювали соціально-економічний розвиток регіону, поставала політична історія, сповнена боротьби між двома силами: Запорожжям за свої землі, з одного боку, і Російською імперією, яка мала власні наміри щодо цих земель, з другого. Матеріал, введений Н. Полонською-Василенко до наукового обігу, надав змогу дослідниці реконструювати події, що відбувались між зруйнуванням Січі, арештом старшини і конфіскацією майна, його продажем і залюдненням колишніх запорозьких господарств. Підкреслює, що козаки є православними християнами, підкреслює релігійну складову Національно-визвольної війни, вказує на дискримінацію православних у Речі Посполитій. Зокрема, польські хроністи (М. Бєльський, П. П’ясецькй, С. Грондський, В.Каховський та інші) [28, С. Важливі зрушення і зміни в розвитку західноєвропейської україністики відбулись наприкінці XVI - початку XVII ст., що було прямим наслідком виходу українського козацтва на історичну арену та його військово - політичної активності.