Історія української культури - Учебное пособие

Слово “культура” походить від латинських слів colo, colere (щось вирощувати, доглядати, обробляти). Пуфендорф у 1684 р. уперше вживає слово “культура” як самостійний термін для позначення духовного світу людини, що відрізняє її від звичайного тваринного існування. Культура повязується зі світосприйняттям, світобаченням, світовідчуттям того чи іншого народу, який займає певний географічний простір. Вважалося, що культуру в суспільстві можна утвердити шляхом піднесення рівня освіти народу, звільнення його від усіляких забобонів, релігійних вірувань, утопічних уявлень з метою побудови “розумної держави” і встановлення таких же суспільних відносин. З осмислення суперечностей культури і цивілізації починає відлік сучасний підхід до культури як складного суспільно-історичного явища.Культуру прийнято поділяти на матеріальну і духовну. Одні вважають духовною культурою наслідки духовного виробництва людства, інші зараховують до нього й саме духовне виробництво. Одні ототожнюють матеріальну культуру з матеріальним виробництвом, інші - зі способом виробництва загалом, укладаючи сюди і частину науки, зокрема технічні знання, які застосовуються у виробництві. Якщо, наприклад, технічні знання використовує інженер на виробництві, то їх відносять до матеріальної культури, а якщо ті ж знання використовує викладач ВНЗ - це вже духовна культура. З одного боку, швидко розвивається і збагачується матеріальна сторона духовної культури - преса, радіо, телебачення, кіно, компютерна та інша сучасна техніка, що використовується у цих видах мистецтва; з другого - спостерігається все більше насичення виробів матеріальної культури духовними цінностями (наприклад, сучасні автомобілі, побутові речі, житло тощо).Складний і багатоплановий характер культури як суспільно-історичного явища зумовлює її поліфункціональність. Серед розмаїтих функцій, які виконує культура у суспільному житті, можна виділити кілька найбільш суттєвих. Пізнавальна функція полягає в тому, що культура розкриває перед людиною досягнення людства в історичному пізнанні світу. Через культуру, яка обєднує в органічну цілісність природничі, технічні й гуманітарні знання, людина пізнає світ та саму себе. Цю функцію культура виконує за допомогою складної знакової (символічної) системи, яка зберігає досвід поколінь у словах, поняттях, формулах науки, обрядах релігії, засобах виробництва, предметах споживання.Культура може існувати у різних формах. Згідно з теорією еліт (від франц. elite - краще, відбірне, вибране), необхідними складовими частинами будь-якої соціальної структури є вищий привілейований прошарок або прошарки, що здійснюють функції управління і розвитку культури. Відносне розшарування культури на “культуру всіх” і “культуру обраних” існувало завжди. З появою писемності виникло розрізнення між елітарною культурою “грамотних” людей та фольклорною (народною, етнічною) культурою. Не маючи ніяких знань у галузі історії мистецтва, естетики, літературознавства, культурології тощо, важко повною мірою оцінити багато видатних шедеврів літератури (наприклад, Гессена, Боргеса), музики (Стравінського, Шнітке), живопису (Пікассо, Далі, Малевича), кіно (Тарковського, Сокурова, Бергмана).Американський культуролог Альфред Кребер поставив свого часу питання про визначення стилів загальнолюдської культури. Вчений вважав, що стиль властивий усім великим культурам і їх основним формам, поширюючи поняття стилю на науку, ідеологію, мораль та спосіб життя. Володіючи значним етнографічним матеріалом, американський науковець зробив вдалу спробу узагальнити різні стилі локальних культур і сформулювати концепцію стилів загальнолюдської цивілізації.

Зміст

Вступ

Тема 1. Загальне поняття про культуру, її матеріальні та духовні цінності

Тема 2. Культура на українських землях у найдавніші часи

Тема 3. Культура Київської Русі

Тема 4. Культура Галицько - Волинського князівства

Тема 5. Культура України литовсько-польської доби (XIV -перша половина XVII століття)

Тема 6. Українська культура епохи бароко та Просвітництва (друга половина XVII - XVIII століття)

Тема 7. Українське національно - культурне відродження (XIX - початок XX століття)

Тема 8. Новітня українська культура

Тема 1. Загальне поняття про культуру, її матеріальні та духовні цінності

ПЛАН

1. Походження та зміст поняття „культура”.

2. Структура культури.

3. Функції культури.

4. Основні культурні форми.

5. Мистецтво як важлива складова духовної культури. Його види та стилі: загальна характеристика.

ЛІТЕРАТУРА

Культурология ХХ век: Словарь. - Санкт-Петербург, 1997.

Парахонский Б.А. Язык культуры и генезис знания. - К., 1988.

Моль А. Социодинамика культуры. - М., 1973.

Тэйлор Э. Первобытная культура. - М., 1993.

Флиер А.Я. Культурогенез. - М., 1995.

Чернокозов А.И. История мировой культуры (Краткий курс). - Ростов-на-Дону, 1997.

Шевнюк О.Л. Культурологія: Навч. посіб. - К., 2004.

Шевнюк О.Л. Українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. - К., 2002.

Энциклопедический словарь по культурологии. - М., 1997.

1. Походження та зміст поняття “культура”

2. Тонічне або звукове мистецтво (музика, поезія)

3. Образотворче мистецтво (живопис, графіка, скульптура)

4. Просторово-пластичне мистецтво (всі види образотворчого та архітектура)

5. Декоративно-ужиткове мистецтво (вишивка, гончарство, килимарство, художнє скло, художній метал, ювелірне мистецтво та ін.).

6. Синтетичне мистецтво (кіно, театр, телебачення, радіомовлення)

7. Хореографічне мистецтво.

Розрізняють мистецькі стилі цілих культурних епох. Наприклад, від початку середньовічної доби та до сьогодення історія мистецтва знала 11 великих мистецьких стилів, що відповідали конкретним культурним епохам, а саме: 1. Візантійський стиль - припадає на другу половину І тис. н.е. Сформувався у Візантії, поширився на Південну й Східну Європу, частину Азії. Основні риси: урочистість, панування суворого канону (жорсткого правила у формах мистецтва), видовищність, монументальність форм, фрескові розписи в інтерєрі.

2. Романський стиль - панував у Європі у Х-ХІІ ст. Вважалося, що цей стиль наслідує зразки давньоримського мистецтва, звідси і його назва (лат. Roma - Рим). Насправді ж із давньоримського мистецтва було взято хіба що монументальні, грандіозні розміри й форми, геометричність. Цей стиль асоціюється з міцними лицарськими замками і фортецями доби Середньовіччя. Така ж масивність та геометричність архітектурних форм притаманна й церковному зодчеству тієї доби. Інтерєри прикрашалися фресками і рельєфною пластикою.

3. Готичний стиль - припадає на ХІІІ - XV ст. Його формування повязане з добою розквіту середньовічних європейських міст, а тому в архітектурі зростає питома вага цивільних будівель. Основні риси: висота і стрункість зовнішніх форм, стрільчастоподібність усіх отворів будівлі, наскрізна різьба баштових шпилів, камяні прикраси екстрерєру, заміна фресок вітражами, кругла пластика як елемент оформлення інтерєру та екстерєру.

4. Ренесанс (Відродження) - припадає на XIV - XVI ст. Виник в Італії. Цей стиль є перехідним від доби Середньовіччя до культури Нового часу. Його провідні риси: гуманізм, світський, антиклерикальний (антицерковний) характер, повернення до античної культурної спадщини.

5. Бароко (з фр. дивний, чудернацький, вибагливий) - припадає на кінець XVI - середину XVIII ст. Стиль повязаний із дворянсько-церковною культурою зрілого абсолютизму, що тяжів до урочистого “великого стилю”. Основні риси: контрастність, напруженість, динамічність образів, афектація, прагнення величі і пишності, надмірний декор, поєднання реальності й ілюзії.

6. Рококо (фр. rocaille - декор. мотив у вигляді раковини) - стильовий напрям у європейському мистецтві першої пол. XVIII ст. Поширилось у добу кризи абсолютизму. Характерною рисою є відхід від життя у світ фантазій; панування граційного, вибагливого орнаментального ритму. Скульптура й живопис, виконані у цьому стилі витончені, декоративні, але неглибокі за змістом.

7. Класицизм (від лат. classicus - зразковий) - стиль у мистецтві XVII - початку ХІХ ст. , що повернувся до античної спадщини як до норми та ідеального зразка. Виник у Франції у часи найвищого підйому абсолютизму. Базувався на ідеях філософії раціоналізму, на уявленнях про розумну закономірність світу, прагнув до піднесених героїчних і моральних ідеалів, до суворої організованості логічних, ясних і гармонійних образів. У архітектурі проявився через такі риси: чіткість та геометричність правильних форм, урівноваженість композиції, логічність планування, поєднання стіни з ордером, стриманість декорування.

8. Ампір (від фр. empire - імперія) - стиль у європейському мистецтві першої половини ХІХ ст., що завершив розвиток класицизму. Стиль склався у Франції у добу імперії Наполеона. Основні риси: масивні, підкреслено монументальні форми, багатий декор, опертя на художню спадщину імператорського Риму, давньогрецької архаїки, Стародавнього Єгипту, що мали служити втіленню ідей державної могутності й військової сили.

9. Еклектизм - механічне поєднання різнородних, інколи протилежних стилістичних елементів. Термін уведений ще давніми греками, де еклектизм осуджувався. Як стильовий напрям еклектизм поширився в архітектурі і художній промисловості у ХІХ ст.

10. Модерн (фр. modern - новітній, сучасний) - стильовий напрям у європейському й американському мистецтві кінця ХІХ - початку ХХ ст. Прийшов на зміну еклектизму. Модерну притаманне використання нових техніко-конструкційних засобів і вільне планування для створення незвичайних, підкреслено індивідуалізованих споруд.

11. Модернізм - стиль у літературі та мистецтві, що виник у кінці ХІХ ст. одночасно з модерном та залишається актуальним і до сьогодні. Для нього властивий розрив із традиціями реалістичного мистецтва. Представлений багатьма течіями, зокрема, кубізмом, дадаїзмом, сюрреалізмом, футуризмом, експресіонізмом, абстракціонізмом та ін.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Еволюція та зміст поняття «культура».

2. Хто першим вжив слово „культура” у гуманітарному розумінні?

3. Структура культури. Найважливіші складові матеріальної та духовної культури.

4. Загальна характеристика елітарної, масової та народної культур.

5. Назвіть основні функції культури.

6. Мистецтво та його місце в системі духовної культури.

7. Класифікація видів мистецтва.

8. Загальне поняття мистецького стилю.

9. Назвіть види тонічного мистецтва.

10. Назва якого мистецького стилю дослівно у перекладі означає „дивний”, „чудернацький”, „примхливий”, „вигадливий”?

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1. Хто першим вжив слово “культура” у гуманітарному значенні? a. Катон Старший b. Ціцерон c. Дж. Віко d. С.Пуфендорф

2. Який учений уперше вжив слово “культура” як самостійний термін? a. Катон Старший b. Ціцерон c. Дж. Віко d. С.Пуфендорф

3. Які складові є провідними у системі духовної культури: a. мова, житло, етика, освіта, релігія, наука, техніка, обряди b. знаряддя праці, їжа, техніка, житло, комунікації, транспорт c. право, мораль, політика, мова, освіта, транспорт, наука, техніка d. мова, наука, освіта, право, етика, релігія, мистецтво, звичаї, обряди.

4. Яка функція культури реалізується через систему цінностей і норм, що служать регуляторами суспільних відносин? a. інтегративна b. комунікативна c. пізнавальна d. світоглядна

5. Хто увів у науковий обіг термін “маскульт”? a. В.Парето b. Г.Моска c. Х.Ортега-і- Гассет d. Д.Макдональд

6. Якому науковцю належить думку про те, що механізація, погоня за ефектами і поява ринку у сфері мистецтва призводить до втрати ігрового начала і кризових явищ у мистецтві? a. Х.Ортега-і-Гассет b. А.Кребер c. Д.Макдональд d. Й.Хейзінга

7. Які види мистецтва належать до образотворчого? a. музика, поезія, хореографія b. живопис, скульптура, графіка c. кіно, театр, телебачення d. архітектура, живопис, скульптура

8. Які три мистецькі стилі припадають на середньовічну добу? a. відродження, бароко, рококо b. класицизм, ампір, еклектизм c. еклектизм, модерн, модернізм d. візантійський, романський, готичний

9. Назва якого мистецького стилю перекладається, як “дивний”, “чудернацький”, “вибагливий”? a. ренесанс b. рококо c. ампір d. еклектизм.

10. Яка з давніх форм релігії являє собою поклоніння предметам неживої природи? a. анімізм b. тотемізм c. фетишизм d. магія

Тема 2. Культура на українських землях у найдавніші часи

ПЛАН

1. Людські поселення на території України від палеоліту до енеоліту. Трипільська культура.

2. Кіммерійці, скіфи та сармати та їх роль у розвитку культури на українських територіях.

3. Грецька колонізація Північного Причорноморя. Античні впливи на розвиток української культури.

4. Велике переселення народів. Формування словянської культури. Держава антів.

5. Особливості культури східних словян: міфологічні і релігійні уявлення, побут і повсякденне життя.

ЛІТЕРАТУРА: · Історія світової та української культури: Підручник для вищих закладів освіти /В. Греченко, І.Чорний, В.Кушнерук, В.Режко. - К., 2002.

· Українська та зарубіжна культура. / За ред. М.М.Заковича. - К., 2000.

· Історія української та зарубіжної культури: Навч.посіб., 2-ге видання, стереотипне. / За ред. С.М.Клапчука, В.Ф.Остафійчука. - К., 2000.

· Українська культура. Лекції за редакцією Дм. Антоновича. - К., 1993.

· Попович М. Нарис історії культури України: Навчальний посібник. - К., 2001.

· Лекції з історії світової та вітчизняної культури. За ред. А.В.Яртися. - Львів, 1994.

· Кордон М. В. Українська і зарубіжна культура: Курс лекцій. - К.: ЦУЛ, 2003. - 508 с.

· Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. - М.: Наука, 1982.

· Українці: народні вірування, повіря, демонологія. - К.,1991.

· Чмихов Н.А. Истоки язычества Руси. - К.,1990.

· Чмихов М.О. Давня культура. - К.,1994.

· Лозко Г . Українське язичництво. - К.,1996.

· Семчишин М. Тисяча років української культури. - К., 1993.

· Теорія та історія світової і вітчизняної культури: Підручник / Горбач Н.Я., Гелей С.Д. та ін. - Львів, 1992.

· Археологія та стародавня історія України. Курс лекцій. - К., 1992.

· Бунтян К.П., Мурзін В.Ю. та ін. На світанку історії. - К., 1998. - Т.1

· Полонська Н. Історія України. - В 2-х книга. - Кн.1. - К., 1994.

· Грушевський М.С. Історія України Руси. В ІІ т. - Т.1. - К., 1991.

1. Людські поселення на території України від палеоліту до енеоліту. Трипільська культура

При вивченні цієї теми найбільші труднощі виникають через надзвичайно великий обсяг навчального матеріалу. Оскільки перші люди зявились на українських землях сотні тисяч років тому, то ви повинні показати вміння орієнтуватися в історичних подіях такої тривалості, що просто важко собі уявиш!

Допоможе в цьому в першу чергу знання періодизації найдавнішої історії. Важливо запамятати два основні періоди: камяний вік (1 млн. р. тому - 2000 р. до н.е.) та вік металів (починаючи з 2000 р. до н.е.). В свою чергу, камяний вік охоплює такі основні епохи: палеоліт (1млн. р. - 15 тис. р. тому) - давньокамяний вік. Характеризується найбільш примітивним розвитком продуктивних сил і суспільної організації. Саме в палеоліті на територію України насувається льодовик (близько 100тис. р. тому). Камяні знаряддя праці виготовляються в основному відколюванням, без шліфування та свердління. Основні заняття людей - мисливство та збирання. Поступовий розвиток людини в палеоліті приводить 30-40 тис. р. тому до появи гомо сапієнс - наближеної до сучасного типу людини. Замість первісного стада в цей час виникає більш досконала форма організації людей - рід. Головну роль відіграє в родовій організації жінка, отже, встановлюється матріархат. Основні памятки палеоліту на території України є в Криму: печери Кіїк-Коба, Чокурча, Старосілля, навіс Заскельний. Найдавнішою вважають археологи стоянку біля с.Королеве на Закарпатті. У більш пізній період давньокамяного віку стоянки зявляються на Десні (Мізин, Пушкарі, Чулатів), Дніпрі (Круглик, Кодак, Кирилівка), Дністрі (Лука-Врубівецька, Молодова), в Донбасі (Амвросіївка). Для кращого їх запамятовування радимо виписати назви в конспект та знайти місце розташування на карті. мезоліт (13 тис. р. тому - 7000 р. до н.е.) - середньокамяний вік. Льодовик починає танути, формується сучасний клімат і ландшафт, північ України покривають ліси. Кількість населення значно збільшується. Люди внаслідок зміни природних умов переходять переважно до полювання на дрібних тварин; винайдено лук та стріли; приручено собаку. Крім мисливства, поширюється рибальство. У знаряддях праці і зброї використовуються мікроліти - кремяні пластинки різних форм, які слугують лезами до гарпунів, списів, дротиків, стріл і т.п. В первісному суспільстві виникає племінна організація. Запишіть до конспекту найбільш відомі стоянки епохи мезоліту: в Криму - Таш-Аїр, Мурзак-Коба, Заміль-Коба; на Одещині - Білолісся, Гиржеве, Мирне; на Дністрі - Гребеники, в Надпоріжжі - Осокорівка. неоліт (7000 р. - 3000 р. до н.е.) - новокамяний вік, за якого людина вперше переходить до відтворюючого господарства (неолітична революція). В степових та лісостепових районах України на початку цієї епохи виникає примітивне землеробство і скотарство. Техніка обробки каменю значно вдосконалюється, зявляться свердління та шліфування, виготовляється камяна сокира, долото, мотика, кістяний серп, шило і т.п. Виникає ткацтво та гончарство.

Поступово скотарські племена відокремлюються від землеробських і в степових районах України переходять до кочового способу життя. А в межиріччі Бугу і Дністра за неоліту виникає високорозвинута землеробська культура, яку називають трипільською (за назвою с. Трипілля, де 1896р. вперше були відкриті памятки цієї культури). Розквіт цієї культури припадає на період між 3500 та 2700 рр. до н.е.. Її племена займають у цей час велику територію від Карпат до Дніпра. Розміри поселень і кількість населення трипільців збільшуються. Окремі поселення за розмірами схожі на міста (250 - 400 га), вважається, що в них жило не менше 10 - 20 тис. чоловік. Цікаво також те, що декілька дрібних поселень концентруються, як правило навколо одного великого. Отже, не виключено, що у трипільців вже існувала певна державна система. Трипільські племена використовували знаряддя праці на тільки з каменю, а й з міді, проте цей метал так і не витіснив камінь. Пізні трипільські поселення були добре укріплені і розташовувались у важкодоступних місцях. Причини зникнення цієї культури на рубежі 2.000 р. до н.е. до кінця не зясовані, але очевидно, що їй стали загрожувати зі степу войовничі кочівники.

Занотуйте до вашого конспекту відомі трипільські поселення - "гіганти": Майданецьке, Талянки, Доброводи. Важливо підкреслити, що трипільська культура на той час була однією з найбільш розвинених у Європі. Трипільці вирощували пшеницю, ячмінь, просо, льон, в землеробстві застосовували рало і використовували велику рогату худобу як тяглову силу. Гончарне виробництво характеризувалось різноманітністю форм посуду і вишуканим оздобленням його.

Камяний вік змінюється піком металів у II тисячолітті до н.е., після поширення бронзових знарядь праці. Головну роль в господарському житті стали відігравати чоловіки. Внаслідок цього виникає патріархальна організація суспільства.

2. Кіммерійці, скіфи та сармати та їх роль у розвитку культури на українських територіях

З відкриттям та поширенням заліза в історії стародавнього населення України розпочалася нова епоха, позначена докорінним зламом старих соціально-економічних структур. Залізний вік в Україні датується XII ст. до н.е. - IV ст. н.е. Ранній період ранньозалізного віку традиційно обмежують часом існування кіммерійських і чорноліських памяток. Беручи до уваги, що залізний вік почався з часу білозерської та білогрудівської культур, ми вважаємо існування цих культур першим етапом ранньозалізного віку (початок XII -X ст. до н.е.), а кіммерійські, чорноліські та синхронні їм памятки відносимо до другого етапу раннього періоду (IX -перша половина VII ст. до н.е.).

Білозерська культура стала основою кіммерійської, яка є, ймовірно, пізньою частиною білозерської. Кіммерійці розселилися у степах Північного Причорноморя наприкінці II -на початку І тис. до н.е. Це найдавніший народ на території України, назву якого донесли до нас писемні джерела. Геродот (V ст. до н.е.), зокрема, повідомляє про те, що території, зайняті скіфами, належали раніше кіммерійцям.

Етнічність кіммерійців остаточно не зясована. Є певні підстави стверджувати, що вони належали до однієї з груп іраномовного населення. Провідною галуззю їх нього господарства було кочове скотарство, дуже висока ефективність якого давала змогу створювати значний додатковий продукт.Без цього не могли б існувати військові кінні загони згаданого народу, котрі здійснювали далекі грабіжницькі походи аж у Передню Азію.

Кіммерійці першими на території України освоїли технологію залізного виробництва із болотяних руд, а також металообробку, яка допомогла кардинально поліпшити озброєння кінних дружин. Поряд з економічними в кіммерійському середовищі відбувалися важливі суспільно-політичні процеси. Спостерігався перехід від військової демократії до станово-класового суспільства на базі рабовласницького способу виробництва.

Кіммерійські памятки представлено лише похованнями, зазвичай курганними, відомі й безкурганні поховання. Поширені вони від Дунаю (Істру) до Волги (Араксу). Виділено два ступені культури: чорногорівський та новочеркаський. На першому ступені ховали в простих прямокутних та овальних ямах, іноді з деревяним перекриттям (іноді - з підбоями) у скорченому на боці положенні. Чоловіків супроводжували зброя (стріли з бронзовими та кістяними наконечниками, кинджал з бронзовим руківям та залізним лезом), збруя (часто стременоподібні вудила), а жінок - золоті та бронзові пронизки, намистини, глиняний посуд. Посуд зберігав білозерські традиції (товстостінні круглотілі горщики, часто орнаментовані наліпним валиком із "вусиками", кубки з циліндричними шийками та черпаки, орнаментовані канелюрами, шишечками), але зникли одноручні черпаки, поширилися лощені кубки та деревяні кубки із золотими пластинками.

На новочеркаському ступені істотно змінився поховальний обряд: зявилися глибокі ями, відомі прямокутні ями з деревяним дахом, поставленим на деревяні стовпи. Предмети почали класти і на перекриття. Поширилася цільнозалізна зброя, в тому числі й залізні наконечники стріл, замість стременоподібних - двокіль-часті вудила. У посуді стали переважати кубки, подібні до жаботинських (прикрашені геометричним орнаментом).

Важливою рисою культури кіммерійців є стели, які хоча й не мають виразно відтвореної голови людини, але містять зображення одягу та озброєння (подібні до стел бронзового віку України).

Військово-політичне обєднання кіммерійців проіснувало до VII ст. до н.е. і розпалося під натиском скіфських племен. Кіммерійська культура частково розчинилася у скіфській. Частина кіммерійців мігрували на Близький Схід.

У середині VII ст. до н.е. у південноукраїнських степах зявилися іраномовні племена скіфів, витіснивши звідси, а частково асимілювавши кіммерійців. За Геродотом, Скіфія складалася з кількох етнічних утворень, що традиційно називають племенами, або союзами племен. Так, калліпіди, або елліно-скіфи - населення з ознаками грецької та скіфської культур на Побужжі поблизу Ольвії, алазони - населення у Молдові, скіфи-орачі - у Лісостепу Правобережжя, скіфи-землероби - у Лісостепу Лівобережжя, скіфи-кочовики проживали у степу на схід від Дніпра до Геросу (Молочної), а далі - до Меотиди (Азовського моря) і Дону та у Степу Криму - царські скіфи.

Геродот зафіксував також легенди про походження скіфів. Одна з них стверджувала,, що скіфи зявилися на своїй землі (як перший її народ) за тисячу років до навали перського царя Дарія і були повязані з Дніпром, оскільки їхній першопращур Таргітай вважався сином Зевса та німфи - дочки Борисфена (Дніпра). Сини Таргітая, яких звали Ліпоксай, Арпоксай і Колаксай, започаткували три гілки скіфського народу. До них з неба впали золоті дари: рало (плуг) з ярмом, сокира та чаша. При спробі двох старших братів наблизитися, до золота, воно спалахувало вогнем, і лише Колаксай зміг заволодіти ним. Це було розцінено як знамення богів, тому брати визнали головування над собою молодшого брата - Колаксая. Він поділив країну між своїми синами на три частини і в найбільшій залишив золото, яке скіфські царі вважали священним і якому щорічно приносили жертви.

Ця й інші міфологічні конструкції скіфської доби формулюють триєдність (верх, середина, низ), або тріаду: верхній світ (небо), світ людей (землю) і нижній світ (потойбічний - підземне царство), або небо, гора, вода, або царі (воїни), жреці, землероби (дивись найвизначнішу памятку скіфського періоду - золоту пектораль). Сюжет міфу дуже нагадує східнословянські сюжети та пізніші казки про три царства: мідне, бронзове і золоте. Золоте царство дісталося молодшому братові. Не випадково, мабуть, саме молодший брат завжди перемагає в наших казках. Звичаї, повязані з трьома священними предметами - ралом, чашею і сокирою - відомі також у кельтів.

Інша легенда, яку розповіли Геродоту греки, відносила походження скіфів до Пониззя Дніпра, бо першим скіфським царем був Скіф - син Геракла та діви - Схидни, яка жила у Гілеї. Обидві легенди цікаві тим, що перша розповідає про скіфів-землеробів (їхніми символами були плуг, ярмо, сокира, чаша), а друга, очевидно, про степових скотарів (їхніми символами названі лук, пояс, чаша). Центральним районом Скіфії вважають Степ. Майже єдиним видом памяток тут були курганні поховання, більшість з яких, на жаль, в різні часи було пограбовано. Ранні скіфські поховання (друга половина VII -V ст. до н.е.) були зазвичай впускними до курганів бронзового віку. Прості скіфи поховані у прямокутних ямах, випростаними на спині, поруч лежав посуд (келих з прокресленим орнаментом, іноді грецький посуд), вудила зі стременоподібними кільцями, наконечники стріл, іноді кістки барана. Основною відмінністю поховань від попередніх - кіммерійських - була західна орієнтація кістяка та наявність прикрас із "скіфським звіриним стилем". Так звані багаті поховання здійснено найчастіше у вузьких ямах, рідше - деревяних стовпових гробницях, що імітують будинок. При випростаних кістяках лежали стела, кінь, золоте намисто, золоті пластинки. Найвідомішим прикладом таких курганів є Литий (Мельгуновський) курган, розкопаний поблизу Кіровограда.

Унікальним курганом цього часу є Ульський (на Кубані). Висота його насипу сягала 15 м. У деревяній гробниці знайдено лише камяний жертовник. Біля склепу лежали кістяки двох биків, по обидва боки від нього - 360 кістяків коней. У розвинутому (класичному) періоді (IV-III ст. до н.е.) поховання стали масовими. Особливо багато могильників зявилося на Подністровї. Кургани мали висоту близько 1,5 м, діаметр - близько 25 м, насипалися двома прийомами; перший насип, з ровом, будували одразу, а після тризни досипали другий насип. Основною формою поховальної споруди стала катакомба. Випростані кістяки знайдені на підстилці з трави або дерева. Чоловіків супроводжувала зброя (пара списів - праворуч біля голови, сагайдак зі стрілами - ліворуч біля пояса). При кістяках жінок знайдено браслети, намисто, кульчики, прясла, дзеркала. Біля голови кожного померлого клали їжу (ногу коня, рідше - бика, вівці) та ніж. Заможних померлих ховали у катакомбі, рідше - у деревяній гробниці. В Криму гробниці виготовляли також з каменю та сирцевої цегли. Крім скіфського інвентаря, обовязковою була грецька кераміка.

Величезні кургани почали споруджувати для знаті (кургани Мелітопольський, Куль-Оба, Солоха, Гайманова Могила). Насипи сягали 6- 19,5 м. Нерідко їх оточували камяною обкладкою. Центральне поховання було зазвичай чоловічим, померлий мав багаті вбрання та зброю. Іноді в інших камерах катакомб поміщали "царицю", "зброєносців", слуг, коней, собак, багаті набори посуду, зброї, прикрас (наприклад, у Чортомлику виявлено близько 4 тис. прикрас із золота, у Товстій Могилі - 600).

Найважливішою памяткою осілості степової Скіфії є Камянське городище кінця V -початку III ст. до н.е. (с. Камянка Дніпровська, розташоване між річками Конкою, Дніпром та Білозерським лиманом). Площа городища сягала 12 км2. Забудовано було лише середню частину каркасними великими житлами з кількох кімнат та акрополь камяними будинками, що мав площу 32 га. Городище було центром ремесла, насамперед металургійного, торгівлі. Крім цього городища, по обидва береги Дніпра існувало кілька поселень, де знайдено скіфський і грецький посуд, залишки металургійного та ковальського виробництва. Степові скіфські памятки значно відрізнялися від памяток інших районів посудом. Ліпний скіфський посуд Степу мав видовжені пропорції, відігнуті вінця; краї вінець (або шийки під вінцями) прикрашалися ямками, валиками. Для ранньоскіфських памяток були характерні келихи. Починаючи з VI ст. до н.е., у скіфському суспільстві звичайним став грецький посуд.

Іншим важливим районом скіфської культури був Лісостеп Правобережжя, де відомі кургани, поселення й городища. На відміну від степових, лісостепові памятки продовжили традиції не кіммерійців, а чорнолісців: у їхньому матеріальному комплексі репрезентовані посуд жаботинського зразка, тюльпаноподібні горщики, черпаки. Городища тут зявляються в першій половині VI ст. до н.е. й існують до кінця скіфського часу: Пастирське (18 га) на Київщині, Немирівське (1 тис. га) на Поділлі.

Господарство окремих районів Скіфії було неоднорідним. У Степу домінувало кочове скотарство, в Лісостепу - землеробство. Водночас для частини населення Скіфії професією стала війна. В бою застосовували дальнобійний лук, короткий меч (акинак), дротик, бойову сокиру, клевець, пращу. Захисний обладунок складався зі шкіряного панцира з нашитими на ньому металевими пластинками ("лускою"), щита, шолома, поножів. З кінця III ст. до н.е. до IV ст. н.е. центром Скіфії був Крим, де скіфи заснували своє царство, відоме в літературі як Мала Скіфія, із столицею в Неаполі Скіфському. Розвиток скіфів у Криму відбувався під значним впливом греків. Другий (скіфський, або скіфо-античний) період епохи раннього заліза у Північному Причорноморї закінчився з приходом сарматів.

Сарматські племена становили значну частину населення тогочасної України (займаючи насамперед Степ і Лісостеп) в останньому, третьому, періоді епохи раннього заліза. Панування сарматів у Північному Причорноморї відносять до II ст. до н.е. -IV ст. н.е.; в III ст. воно було підірване з приходом готів, а завершилося навалою гуннів IV ст. Сарматів уважають північними іранцями. Вочевидь, греко-римські автори - Геродот, Діодор, Пліній, Полібій та інші - спочатку уявляли собі сарматів як єдиний народ - савроматів. Лише з ІУ ст;. до н.е. зявився етнонім "Сарматія" і стали відомими окремі сарматські племена: царські сармати, язиги, роксолани, аорси, сираки, алани.

За легендою, що її переказував Геродот, сармати походили від союзу скіфів з амазонками - міфічним жіночим племенем, яке жило без чоловіків, народжуючи дітей від своїх полонених і залишаючи в живих лише дівчат. Войовничий дух сарматів, які згодом витіснили скіфів-кочівників у Крим, викликав здивування й захоплення сусідніх народів. З історичних джерел відомо, що жінки в сарматів користувалися такими ж правами, як і чоловіки. Дуже часто племена очолювали в них жінки, котрі керували громадою в усіх справах, у тому числі й у військових.

У легендах залишилися згадки про войовничий дух сарматів та їх мужню рішучість у бою. Мабуть, саме через це українсько-польська шляхта XVI - XVII ст. витворила етногенетичний міф походження саме від сарматів (українська шляхта - від сарматського племені роксоланів). Майже єдиним видом сарматських памяток в Україні є кургани, поширені насамперед у Степу - Лісостепу, але розсіяні практично по всій території нашої країни. Сарматська поховальна споруда мала вигляд вузької прямокутної або овальної в плані ями, перекритої деревом, іноді - камяним закладом. Деякі ями мали підбої. Ховали головою на південь або північ. Чоловіків супроводжували на той світ ножі, мечі, іноді посуд, шматки мяса; жінок - найчастіше прикраси, прясла. Пізні поховання часто були основними в курганах; ями трансформували в неглибокі катакомби. Унікальним є поховання сарматської жриці І ст.н.е. в Соколовій Могилі на Південному Бузі. Ще одним із найбагатших сарматських поховань є могила "цариці" в кургані Хохлач на Подонні. Вона відома як "Новочеркаський скарб", бо в ній було знайдено 700 золотих бляшок.

Сарматські поховання вирізняються особливими предметами матеріальної культури: ножами з вузьким держаком, біконічними та яйцеподібними пряслами, а також притаманною лише їм зброєю. У II -І ст. до н.е. сармати користувалися короткими мечами з кільцевим навершям і прямим перехрестям, а потім у них зявилися довгі мечі; з І ст. до н.е. поширилися й залізні трилопатеві наконечники стріл. (Основні форми посуду репрезентовані горщиками з кулястим тулубом, циліндричною шийкою, відігнутими вінцями; вони орнаментовані горизонтальними лініями, зигзагами. Пізніше зявилися горщики з широким дном і високими вінцями. Вживалися також глеки яйце- і грушоподібної форм, із циліндричними шийками, а також бронзові казани з циліндрично-конічними ніжками. Менше знайдено місцевих мисок і зовсім мало - античного посуду. На відміну від скіфів сармати дуже полюбляли фібули - заколки для одягу.

Від середини III ст. н.е. сармати втрачають провідне становище в причорноморських степах. У цей період тут зявились вихідці з Прибалтики - готи. Вступивши в спілку з місцевими племенами, серед яких були й алани (одне з сарматських угруповань), готи здійснювали спустошливі напади на римські міста Північного Причорноморя.

А в IV ст. н.е. у степовій Україні зявилися нові кочівники - гунни. Сарматська культура зникла на тлі загальної кризи суспільств раннього залізного віку, коли загинув античний світ. На цьому епоха раннього заліза закінчилася.

Скіфи та сармати зробили величезний внесок у розвиток світової культури. Ці два народи мали розвинуту міфологію. Відомі міфи про походження скіфів, культ божеств (очевидно, зведених до єдиного державного пантеону). Греки ототожнювали ці божества зі своїми: Табіті - з Гестією, Папая - зі Зевсом, Am - з Геєю, Гойтосира - з Аполлоном, Аргімпасу - з Афродітою, Тагимасада - з Посейдоном. На чолі пантеону стояли Табіті (найважливіша з-поміж скіфських богів), Папай, Апі. Скіфи не робили своїм богам жодних зображень (за винятком бога війни Ареса, імя якого Геродот подав грецькою мовою). Аресу скіфи присвячували віткнутий у купу хмизу (на погребальному вогнищі) меч-акінак. У сарматів верховним божеством була, можливо, богиня родючості Астарта, повязана з культом Сонця й коня. Іншим їхнім відомим богом був Танаїс. Постійні військові сутички, пошуки шляхів виживання у боротьбі проти ворогів слугували, вочевидь, основною причиною виникнення мистецтва, що отримало назву скіфського й сарматського звіриного стилю. Він полягав у зображенні хижаків, сцен їхньої боротьби, шматування ними здобичі, руху загалом, у тому числі й кругового. Значна частина таких зображень на предметах із коштовних матеріалів (насамперед, із золота), знайдена в найбільших скіфських курганах, може бути пояснена скіфськими міфами.

Під впливом на скіфську культуру греків із VI ст. до н.е. значення звіриного стилю зменшується, поширюються зображенням сцен із грецьких міфів. Чи не найкращим доказом цього є чотири однакових обкладки сагайдаків із зображенням сцен "життя Ахілла", що походять із різних курганів - Чортомлика, Іллінецького, Мелітопольського, Пятибратнього.У скіфів та сарматів збереглася основна частина ознак поховального обряду, які утвердилися ще в епоху бронзи, астральна й космічна символіка, котра забезпечувала потрапляння душ на небо, антропоморфні скульптури. Останнім часом зроблено висновок стосовно ритуального характеру пограбувань курганів скіфів і сарматів ще на стадії їх добудови, оскільки предмети, забрані з могили, вважалися священними.

Очевидно, найважливіше значення духовної культури скіфів і сарматів полягало в тому що вона стала своєрідним містком між Азією та Європою, зберігши частину ознак ранньозалізного віку.

3. Грецька колонізація Північного Причорноморя. Античні впливи на розвиток української культури

Із загальної історії стародавнього світу згадаймо, що з VII ст. до н. е. у Північному Причорноморї починається грецька колонізація. Вона відбувалася в кілька етапів: вибір місця для колонії, набір колоністів, призначення керівника, саме переселення, заснування поселення і розвиток нового поліса. Експедиції налічували кілька сотень людей. Керував нею ойкіст (архаїсі), який призначався державою і походив з давнього знатного роду і перед дорогою переселенці питали долі в оракула Аполлона, який був їхнім покровителем.

Колоністи намагалися відразу стати політично та економічно незалежними від метрополії. Найбільше переселенців було з іонійського міста Мілета, хоча Надчорноморя колонізували також вихідці з інших грецьких міст. Так зявляються міста-держави: Ольвія (Очаківський р-н Миколаївської обл.), Тіра (м. Білгород-Дністровський), Херсонес (Севастополь), Пантикапей (Керч), Фанагорія (на Таманському п-ові), Керкініда (Євпаторія), Німфей (у складі сучасної Керчі), Танаїс (Ростовська обл.), Теодосія (Феодосія) тощо.

Грецькі поліси були більш розвинені з погляду державності і права порівняно з державами кочовиків, а згодом і словян. Грецька колонія складалася з центра - поліса, а також із прилеглих землеробських поселень (хори), розташованих навколо міста, селищ, хуторів, окремих садиб. Місто мало чітко сплановану забудову. Існували портові, торгові, адміністративні та культові райони, що поділялися на квартали. Ремісничі квартали та житла бідаків були винесені на околицю. У центрі міста знаходилася головна площа - агора. Навколо неї розташовувались адміністративні споруди, гімнасії, крамниці. До агори прилягала священна ділянка - теменос, на якій були сконцентровані храми, вівтарі, росли священні гаї. Поряд з містом знаходився цвинтар-некрополь. Грецькі міста були благоустроєними, мали спеціальні гідросистеми, в яких вода подавалася керамічним водогоном, широкі вулиці завжди були чистими.

Економічним базисом полісів була антична форма земельної власності, яка у греків мала подвійний характер: як власність державна і як власність приватна. Право приватної власності на землю мали лише чоловіки-громадяни поліса, які одержували громадянство завдяки своєму походженню від громадян. Молодь, перед тим як одержати громадянство, складала урочисту присягу на вірність колонії та її законам. Окрім громадян, які мали всі права, в полісах мешкали особисто вільні, але обмежені в правах - метеки, периеки, вільновідпущені, а також безправні раби. Вільні громадяни - жінки та іноземці - не користувалися політичними правами. Одним з найважливіших обовязків громадянина поліса була оборона його від ворогів. Всі громадяни поліса від 17-18 до 60 років складали народне ополчення. Заможні громадяни служили вершниками або гоплітами. В пізніші часи міста набирали військо з найманців: греків, фракійців, скіфів. Озброєння колоністів залишилося грецьким, але військова тактика змінилася, пристосувавшись до бою кіннотою.

Специфіка полісних відносин сприяла формуванню полісної ідеології, полісного патріотизму. Вищим органом державної влади були народні збори (екклесія). Брали участь у зборах чоловіки-громадяни, які набували повної дієздатності лише з 25 років. Компетенція народних зборів була широкою: прийняття законів, вибори посадових осіб, регулювання морської торгівлі, зовнішньополітичні звязки та укладання договорів, питання грошово-фінансових відносин, оподаткування тощо. Народні збори обирали Раду 500 (400) - герусію, ареопаг, буле, сенат. Обирали також суд присяжних, виборні колегії стратегів, архонтів, продиків (юристів), базилевса (верховного жреця). Рада була постійнодіючим органом влади, підготовляла законопроекти, здійснювала контрольні функції.

Вищі посадові особи - архонти і стратеги - відали військовими справами. Агораноми - контролювали правопорядок у місцях торгівлі; астиноми - стежили за порядком у місті; номофілаки - контролювали дотримання законів. Така структура управління була притаманна більшості полісів. Але в залежності від того, яку вагу в політичному житті набули торгово-ремісничі прошарки суспільства і землероби-общинники в боротьбі з рабовласниками, поліси були або демократичними республіками типу Афінської демократії, або аристократичними республіками з олігархічним правлінням.

Історія довела, що нехтування демократичними інститутами, концентрація влади в руках купки олігархів і непідконтрольність влади стає підґрунтям для зловживань і зміни форми держави. Так, у грецькому полісі Пантикапеї, де аристократи мали більше прав, ніж в інших містах, а уряд, що обирався народними зборами, не був їм підзвітний, один з аристократів - Спарток - захопив владу і передав її своєму синові. Так встановилася правляча династія, а Пантикапей став центром Боспорського царства.

Нова держава - Боспорське царство - обєднувала територію Керченського і Таманського півостровів, а також південне узбережжя Азовського моря аж до гирла Дону. Державний устрій Боспорського царства - рабовласницька монархія. Міста, що входили до царства, мали певну автономію. Тут зберігалися органи самоврядування (народні збори ради міст, виборні посади). Вони мали право проводити самос