Історія української національної культури в контексті європейської культури. Передумови виникнення та етапи розвитку. Особливості світогляду та менталітету українців. Формування та поширення традицій народу, розвиток писемності, мистецтва, літератури.
Аннотация к работе
1. Українська культура як складова частина світової культури
Складовою світової культури є українська культура. В ній тісно переплелись елементи як західної, так і східної культур. У звязку з цими впливами виростала глибоко оригінальна народна культура.
Поняття «українська культура» та «культура України» не тотожні. Українська культура - це творіння українського народу. До української культури слід віднести і творчість українців, які працювали за межами батьківщини. Нині українці проживають і творять матеріальну й духовну культуру в 64 країнах планети. Нинішнє відродження України як суспільства, як держави неможливе без духовного оновлення її народу. Потрібне формування нових духовно-ціннісних орієнтирів, культурне відтворення нації, перехід до культури злагоди. Місія культури в нових історичних умовах відповідальна. Культура формує стиль життя, спосіб поведінки, творить демократичні, гуманістичні ідеали незалежної держави. Без культурної людини держава не може бути ні незалежною, ні демократичною. Духовно бідні люди ніколи не зроблять Україну багатою та щасливою. Економіка, політика та культура - це три основні галузі, без одночасного просування яких суспільство не має змоги успішно розвиватися.
Завдяки успіхам в розвитку культури, спорту Україна може швидше всього підняти свій позитивний імідж, заявити про себе на міжнародній арені. Це важливо, адже на культурній карті світу вона і досі переважно залишається загадковою незнайомкою.
Для кожного народу знання історичної традиції - це щось більше, ніж просто знання. Людина, яка знає історію країни, рідного краю, власної родини, є патріотом. Найголовніше і найвирішальніше для долі культури нації - це не просто відтворення національної мови, традицій минулого, а встановлення їх звязків із сучасною культурою, засвоєння її кращих досягнень, піднесення її до світового рівня. Пошуки «виключно українського шляху», образ так званої шароварної України, небажання враховувати світовий досвід є небезпечними. Не можна двічі увійти в одну і ту ж річку. Відродження етнічної культури - це, перш за все, якісне оновлення та розвиток основних її компонентів. Здатність змінюватися - необхідна умова виживання та самозабезпечення будь-якої етнічної культури.
2. Витоки формування української культури. Загальна характеристика
На сьогодні існує декілька гіпотез етногенезу українців: 1) теорія “споконвічності” - українці існують стільки, скільки взагалі існує людина сучасного типу, тобто від 30-40 тис. до 2-3 млн. років;
2) теорія автохтонності (М. Грушевський), згідно з якою етнічну основу українців становило населення пізнього палеоліту, яке проживало на території України, а росіяни і білоруси мали свою окрему етнічну основу і територію проживання;
3) теорія “єдиної колиски” (яка була загальноприйнятою в СРСР у 30-80-і рр. ХХ ст.): зародження і розвиток трьох близьких словянських народів з єдиної древньоруської народності;
4) теорія “незалежного розвитку окремих східнословянських народів”, тобто українців, росіян, білорусів, яка набула поширення останнім часом.
Сьогодні підкреслюється, що Київська Русь була поліетнічною, тобто багатонаціональною державою. В основному в сучасній літературі початком націогенезису українців вважається період Київської Русі, хоч він і не досяг тоді завершення. Згодом внаслідок несприятливих історичних обставин цей процес був перерваний і поновився на повну силу в XV-XVII сторіччях. У цьому, імовірно, і полягає специфіка етногенезу українців.
Український етнос остаточно сформувався на рубежі XVI-XVII ст., причому каталізаторами цього процесу стали загроза фізичного знищення з боку Степу (утворення Кримського ханства - васала Османської імперії), національний гніт польської шляхти та перехід аристократії до католицтва і укладення церковної унії. На хвилі національної боротьби росла національна самосвідомість.
З моменту зародження українського етносу ключовим було поняття Русь. Визнання назви “Україна” (уперше згадане у 1187 р.) відбулося у XVII ст., але тоді воно співіснувало з іншим - “Малоросія”, яке набуло широкого розповсюдження після приєднання України до Московської держави. Тільки з початку ХХ ст. етнонім “Україна” став домінуючим.
3. Періодизація історичного розвитку української культури
Перший період розвитку української культури охоплює часовий відрізок від її витоків і до прийняття християнства, тобто - це культура східнословянських племен дохристиянської доби.
Другий період розвитку української культури припадає на час існування княжої держави - Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Так його й іменуємо: українська культура княжої доби.
Третій період розвитку української культури припадає на литовсько-польську добу в історії нашого народу. Після втрати власної державності умови для розвитку української культури були неоднаковими в різних регіонах України.