Загальна характеристика головних етапів розвитку туризму в Україні. Знайомство з визначними географами античного світу. Розгляд щоденника подорожі П. Алеппського, який подорожував Україною в 1654-1656 роках. Особливості рукопису В.Григоровича-Барського.
Аннотация к работе
Туризм в Україні пройшов ті самі етапи розвитку, що й у країнах Європи. Прототипом його також було мандрівництво. Причому українськими землями подорожували як іноземці, так і вітчизняні шанувальники старовини, діячі культури та ін.
З найдавніших часів територію України постійно відвідували іноземні мандрівники, які в письмовій формі оприлюднювали цінні відомості про народи, що населяли її територію. Цікаві факти містяться, зокрема, в працях античних авторів. Наприклад, у дослідженні визначного давньогрецького історика Геродота (бл. 484 - бл. 420 рр. до н. є.) “Скіфія”, яка є 4-ю частиною його 9-томної “Історії”, знаходимо описи північно-причорноморських степів України, населених на ті часи скіфами: “їхній край - це добре наводнена травяниста рівнина, а рік пливе через нього набагато менше, ніж у Єгипті є каналів. Найвизначнішими з них, що доступні для морських кораблів, є: Істр (Дунай), що має пять гирл, за ними Тірас (Дністер), Гіпаніс (Південний Буг), Борисфен (Дніпро), ... Танаїс (Дон)...”.
Велику літературну спадщину, зокрема з географії, залишив давньогрецький географ та історик Страбон, який жив на межі нашої ери (64 р. до н.е. - 23 р. н.е.). У своїй 17-томній праці “Географія” він на основі власних спостережень і літературних джерел наводить цікаві історико-географічні матеріали щодо розселення племен Північного та Східного Причорноморя, особливостей розвитку їх господарства, побуту, культури, звязків з давньогрецькими містами тощо (11 - 14 томи).
Визначними географами античного світу були також давньогрецький мандрівний лікар, родоначальник медицини Гіппократ (460 - 377 рр. до н. є.), який описав свої враження від подорожей, у тому числі південною частиною сучасної території України, в праці “Про повітря, воду та місцевість”, грек Птолемей (бл. 90 - бл. 160 рр.), римський натураліст Пліній Старший (23-79 рр.), які залишили свої описи Південної України, та багато інших. Цікаві відомсті про Боспорську державу знаходимо в творах римського історика і політичного діяча Публія Корнелія Таціта (бл. 55-бл. 120 рр.) “Історія” (14 книг), “Аннали” (16 книг).
Витоки вітчизняного туризму простежуються вже за часів утворення та існування першої давньоруської держави “Руська земля”. Писемні джерела свідчать, що Русь X - XI ст. підтримувала широкі й багатогранні звязки з багатьма країнами світу: Візантією, Польщею, Угорщиною, Францією, Німеччиною, скандинавськими країнами і народами.
У літописах Київської Русі, Галицько-Волинському, українських літописах XIV - XVII ст., козацьких літописах XVII -XVIII ст., у подорожніх записках іноземних дипломатів, купців, мандрівників, які в різний час подорожували Україною, відчувається неабиякий інтерес до її території, кліматичних умов, побуту, культурних памяток тощо.
Наприклад, у Руському літописі знаходимо відомий запис про заснування Києва (друга половина V (?) - перша половина VI ст. (?)): “Коли ж поляни жили особно і володіли родами своїми, - бо й до сих братів існували поляни і жили кожен із родом своїм на своїх місцях, володіючи кожен родом своїм, - то було [між них] три брати: одному імя Кий, а другому - Щек, а третьому - Хорив, і сестра їх Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів (Андріївський узвіз), а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щекавицею, а Хорив - на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоревицею. Зробили вони городок і на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом”.
Далі наводимо запис 1259 р. із Галицько-Волинського літопису, де вперше згадується засноване в 1256 р. м. Львів: “Данило ж і Василько (галицькі князі) все одно збиралися удвох, маючи намір битися з татарами. Однак прилучилося ото за гріхи [наші] загорітися Хол-мові - полумя було таке, що зо всієї землі [Холмської] заграву [було] видіти. Навіть і зо Львова дивлячись, було видно [її] по белзьких полях од палахкотіння сильного полумя.
Описи подорожей Україною та вражень про наш народ дають величезний і цінний матеріал щодо географічних, побутових, економічних особливостей країни у найрізноманітніших галузях краєзнавства.
До більш пізніх описів словянських земель, зокрема України, належать арабські, автори яких цікавилися географічними подробицями, побутом сусідніх народів, торговельними шляхами. Цю інформацію вони збирали від своїх купців, що їздили в торговельних справах до Києва та інших міст Русі, або зустрічали в різних країнах світу українських купців. Ці відомості здебільшого уривчасті, однобічні й стосуються переважно тих сторін життя та звичаїв, які здавалися їм найбільш дивними. Меншою мірою вміщено подробиці географічні та етнографічні. Однак відомості арабських письменників цінні тим, що поповнюють давню історію України (до IX ст.) деякими деталями.
Інформацію про словян і Русь-Україну містять твори арабських письменників VIII - IX ст. Серед них - арабський письменник перського походження Ібн-Хордадбег (“Книга шляхів для пізнання держав”, написана в 60-70 рр. IX ст.).