Предмет, завдання та джерела вивчення історії педагогіки. Становлення виховання як процесу соціалізації. Квінтіліан про методику навчання та вимоги до вчителя. Виникнення перших університетів у Європі. Особливості організації навчального процесу.
Аннотация к работе
Історія педагогіки - одночасно і педагогічна, і історична наука. Історична точка зору полягає в описанні, у відкритті того, що було і як було. Історик прагне відповісти на питання: що? яке? як? коли? Педагог же прагне пізнати особливості розвитку і суспільні функції освітніх явищ та педагогічних поглядів, а також проаналізувати їх, оцінити їх слушність, встановити, чи були вони виразом прогресу, чи актуальні сьогодні.
Предметом історії педагогіки є вивчення історичних закономірностей розвитку виховання, школи і педагогічної думки в різні історичні періоди з найдавніших часів до наших днів. Тут слід звернути увагу на три принципово важливі особливості. По-перше, на послідовність слів: виховання, школа і педагогічна думка, яка зовсім не випадкова. Як буде показано далі, у такій послідовності і відбувався складний процес їх становлення і розвитку. По-друге, на те, що виховання, школа і педагогічна теорія розглядаються в процесі їх взаємозвязку і розвитку. По-третє, історія педагогіки вивчає історичні закономірності цього розвитку, тобто намагається встановити все, що є спільним для виховання, школи і педагогічної думки в різні історичні періоди.
Джерела історії педагогіки
За своєю природою та способом донесення інформації джерела історії класифікуються у ряд груп. При цьому слід враховувати, що всі вони поділяються на прямі і непрямі.
Класифікація Прямі Непрямі
Предметні Залишки засобів пращ. Твори образотворчого мистецтва.
Письмові Твори видатних педагогів. Архівні матеріали. Педагогічна преса. Пращ з історії, історії літератури, історії культури, мемуари педагогів, художньо-педагогічна література.
Етнографічні Культура і побут. Етногенез. Розселення та культурно-побутові звязки.
Лінгвістичні Походження і розвиток основних педагогічних понять. Розвиток мови.
Усні Педагогічний фольклор (казки, байки, легенди, пісні, приказки).
Комплексне використання цих джерел дає змогу давати достовірну, обєктивну оцінку різноманітним фактам і явищам, що мали місце в історії педагогіки.
2. Становлення вих. як процесу соціаліз. Люд. Вих. люд в первісному сусп.
Існування первісного ладу вимірюється сотнями тисяч років. У своєму розвитку він пройшов кілька періодів: первісне стадо, родова община, розклад первісного ладу. Виховання підростаючого покоління на кожному його етапі мало свої особливості.
За первісного стада ніяких організованих форм виховання ще нема. Не існує диференціації виховних впливів морального, трудового, тим більше інтелектуального спрямування. Виховання відбувається стихійно і обмежується прямим відтворенням небагатого суспільного досвіду.
Епоха родового устрою характеризується значним розширенням суспільного досвіду та перетворенням людських стад у сталі колективи родичів - роди, племена. У людей зявляються релігійні уявлення. Первісна родова сімя спочатку ділилася на три вікові групи: перша - діти i підлітки; друга - дорослі, повноправні учасники життя i праці; третя - люди похилого віку, старики. Кількість Вікова ініціація - перша в історії педагогіки інституалізована форма виховання дітей. Вона являє собою систему випробувань та церемонію посвяти підлітків у повноправні члени колективу, чому передує досить тривала спеціальна підготовка.
Мета виховання у цей період полягала у передачі підростаючому поколінню трудових навичок, встановлених способів поведінки, релігійних уявлень, традицій, звичаїв, обрядів.
Виховання є суспільним, спільним і однаковим для всіх. Виховання здійснювалося шляхом прямого включення дітей у конкретні види трудової діяльності дорослих i мало практичний характер. Воно було природним і вільним. Вершиною первіснообщинної культури виступила поява писемності у вигляді піктографічного письма. Піктографічне письмо - це спосіб передачі інформації за допомогою спеціальних малюнків. До найперших в історії людства організаційних форм виховання належать: дитячі ігри, традиції, звичаї, ритуали, обряди, ритуалізовані обряди, усна творчість первісних людей. Особливе значення надавалося дотриманню встановлених заборон - табу.
Епоха розкладу первісного ладу характеризується виникненням сусідських общин, поступовим встановленням патріархальних суспільних стосунків і моногамної сімї, становим і майновим розшаруванням суспільства. Виховання у цей час починає складатися як особлива суспільна функція i набирає деяких організованих форм. Разом з первісним колективом ще одним виховним інститутом поступово стає сімя. На зміну єдиному, колективному i рівному для всіх поступово приходить станово-сімейне виховання, яке диференціюється для кожного стану згідно його ідеалів. Поступово втрачаються безпосередні звязки між дитиною i суспільством. Виховання все більше втрачає свій природовідповідний i ненасильницький характер.
3. Виховання і навчання людини в країнах Стародавнього Сходу
Стародавній Схід - умовна назва країн, які існували
План
Зміст навчального матеріалу загальної середньої освіти поділяється на державний і шкільний компоненти.
Гімназії та ліцеї працюють за спеціальними навчальними планами, які розробляються педагогічними колективами спільно з вищими навчальними закладами. Міністерством освіти України розроблений базовий навчальний план гімназії, який передбачає широкий спектр предметів за вибором: мови народів України, стилістика української мови, старословянська мова, латина, грецька мова, народознавство, ораторске мистецтво, поетика, логіка, історія, культура, етнографія, людина і суспільство, вступ до філософії, основи екології та економіки, ритміка, хореографія тощо.
Базовий навчальний план ліцею диференціює навчальну роботу учнів за основними профілями: філологічний, історико-філософський, художньо-культурний, фізико-математичний, біолого-хімічний, економічний, технічний. їх кількість і зміст визначаються конкретним педагогічним колективом відповідно до потреб учнів і кадрового та навчально-методичного забезпечення. Додаткові предмети в ці навчальні плани вводяться залежно від напрямів і профілів: основи етики, естетика, культура та мистецтво України, основи моделювання та конструювання тощо. Для учнів відкриваються широкі можливості щодо вибору додаткових курсів. Зокрема, на технічному профілі ліцею можуть пропонуватись: мікропроцесорна техніка, електротехніка, електроніка і радіотехніка, ергономіка, соціальна психологія, аудіо- і відеотехніка, дизайн, менеджмент та підприємництво, основи сучасного виробництва, інформатика й управління.
Професійна освіта в Україні здійснюється в системі вищих та середніх спеціальних навчальних закладів: в багатопрофільних університетах, академіях, інститутах, коледжах, технікумах, технічних, педагогічних, медичних та мистецьких училищах. Професійно-технічна освіта надається в середніх професійно-технічних училищах, які забезпечують підготовку кваліфікованих робітників.
Відповідно до статусу вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акредитації: 1. Перший рівень - технікум, училище, інші прирівняні до них вищі заклади освіти.
2. Другий рівень - коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади освіти.
3. Третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) - інститут, консерваторія, академія, університет.
Вищі заклади освіти здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші види закладів освіти першого рівня акредитації; бакалавр - забезпечують коледжі, інші заклади освіти другого рівня акредитації; спеціаліст, магістр - забезпечують вищі заклади третього і четвертого рівнів акредитації.
Вищі заклади освіти у встановленому порядку можуть створювати різні типи навчально-науково-виробничих комплексів, обєднань, центрів, інститутів, філій, коледжів, ліцеїв, гімназій.
Підготовка фахівців у вищих закладах освіти може проводитися з відривом від виробництва (очна), без відриву (вечірня, заочна форма), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей - екстерном. Станом на листопад 1996 року в Україні функціонувало 163 вузи III-IV рівнів акредитації, 735 вищих навчальних закладів І-II рівнів акредитації та 123 вищих закладів освіти недержавних форм власності. Вищу освіту в сучасній Українській державі мають можливість здобувати близько 35 відсотків випускників загально-освітніх шкіл, ПТУ та технікумів. В розвинутих країнах світу система вищої освіти забезпечує можливість вступу до вищих навчальних закладів значно більшому відсотку випускників середніх шкіл. В Англії, наприклад, місцями у вузах забезпечуються 53 відсотки молоді, у Німеччині - 58, США - 60 відсотків. Цікаво, що в так званих азіатських країнах-тиграх цей показник сягає ще більш високого рівня, що і зумовило їх стрімкий вхід до світової еліти. Скажімо, в Японії майже 80 % випускників шкіл вступають до вузів. У недалекому майбутньому в цій країні планують запровадити обовязкову вищу освіту, як того вимагає невпинний розвиток надсучасних технологій (Урядовий кур "єр, 1996, 12 листопада).
Структурно-логічна схема
СИСТЕМА ОСВІТИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
Мета освіти (за законом України «Про освіту») всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високоморальних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями
Основні принципи освіти: - доступність для кожного громадянина;
Структура середньої освіти: перший ступінь - початкова школа (1-4 класи) другий ступін ступінь - основна школа (5-8 класи) третій ступінь - старша школа (9-11 класи)
Типи вищих навчальних закладів
І-II рівні акредитації: технічні, педагогічні, медичні, мистецькі училища, технікуми, коледжі. І-IV рівні акредитації: інститути, академії, університети