Аналіз основних теорій та гіпотез щодо перебігу льодовикового періоду на території Українських Карпат. Поширення валунів серед алювіальних відкладів річки Тиси. Дослідження профілів долин та їх ерозійних кривих, розміщенні морен різних типів в розрізах.
Аннотация к работе
Перші відомості про зледеніння на території Українських Карпат були представлені в роботах другої половини ХІХ століття. Вченими цих країн була проведена робота з дослідження слідів зледеніння на території Українських Карпат. До основних питань дослідження льодовикового рельєфу можна віднести: встановлення віку та кількості зледенінь; ідентифікацію та морфометричні показники форм льодовиковогорельєфу; визначення морфометричних характеристик льодовиків та висоти снігової лінії в період зледеніння. Реалізація даної мети передбачає виконання наступних завдань: виділення основних періодів дослідження та провідних дослідників льодовикового рельєфу, визначення ключових ідей та гіпотез, характерних для кожного періоду, короткий аналіз основних праць, що стосуються льодовикового рельєфу Українських Карпат. Запалович вперше виділив в Українських Карпатах сліди двох зледенінь, ґрунтуючись на поширенні валунного матеріалу, встановив крайні межі давніх льодовиків (льодовики спускалися долинами річок Пруту та Черемошу аж до містечка Кути в Передкарпатті).Вперше думку про зледеніння Українських Карпат висловили Г. Весь період дослідження льодовикового рельєфу Українських Карпат хронологічно можна розділити на: - довоєнний період (1874-1914 рр.); Найбільшим вкладом у вивчення льодовикового рельєфу Українських Карпат у міжвоєнний період відзначається робота Б. 2) Щодо еволюції поглядів на основні питання стосовно зледеніння Українських Карпат, то серед вчених побутувала думка про два зледеніння на території Українських Карпат (Ромер, Гасіоровський), які відносили до ріссу та вюрму; розмір плейстоценових льодовиків часто дуже перебільшували (46 миль - Як і Горн; 90 км - Запалович). В міжвоєнний період продовжила побутувати думка про два зледеніння (Козій, Свідерський), проте була висунута гіпотеза про міндельське та рісське зледеніння Українських Карпат (Свідерський).
Вывод
Вперше думку про зледеніння Українських Карпат висловили Г. Як і Є. Горн в 1874 р. під час дослідження долин Пруту та Тиси.
Весь період дослідження льодовикового рельєфу Українських Карпат хронологічно можна розділити на: - довоєнний період (1874-1914 рр.);
- міжвоєнний період ( 1918-1939 рр.);
- післявоєнний період (1945 р.- наші дні).
Найяскравішими представниками довоєнного періоду були Г. Гасіоровський («Sladyglacyalnena С2АГПОЬОГ2е»), Є. Ромер («ЕРОКАМОШАПА БШМОШСИ») та С. Павловський («7е8Ш4і6шпа42Іо4ошасепіетт С2АГПОЬОГУ»). Найбільшим вкладом у вивчення льодовикового рельєфу Українських Карпат у міжвоєнний період відзначається робота Б. Свідерського («Сеотогію^іа С2АГПОЬОГУ»). Серед вчених, які працювали в післявоєнний період, варто відмітити П. Цися («О древнем оледенении Карпат») та Г. Міллера («Про четвертинне зледеніння Чорногори»). Також досить значна робота в цей період проводилася геоморфологічною партією науково-дослідного сектору Львівського університету.
1) Дослідження проводилися на території Чорногірського, Мармарошського та Свидовецького масивів, а також Горган. Серед дослідників були представники Австро-Угорщини, Польщі, СРСР та України.
2) Щодо еволюції поглядів на основні питання стосовно зледеніння Українських Карпат, то серед вчених побутувала думка про два зледеніння на території Українських Карпат (Ромер, Гасіоровський), які відносили до ріссу та вюрму; розмір плейстоценових льодовиків часто дуже перебільшували (46 миль - Як і Горн; 90 км - Запалович). В міжвоєнний період продовжила побутувати думка про два зледеніння (Козій, Свідерський), проте була висунута гіпотеза про міндельське та рісське зледеніння Українських Карпат (Свідерський). Ключовою ідеєю післявоєнного періоду стало одне зледеніння, проте з двома фазами (Цись, Міллер, Башеніна), яке було у вюрмі. Більшість вчених цього періоду стверджували, щорозмір льодовиків сягав від 2 до 8 км (Міллер, Ананьєв).
3) На сучасному етапі вивченням льодовикового рельєфу Українських Карпат переважно займаються науковці кафедр геоморфології і палеогеографії та фізичної географії географічного факультету ЛНУ імені І. Франка. Основною проблемою дослідження льодовикового рельєфу Українських Карпат є те, що й досі немає однозначної відповіді щодо особливостей перебігу зледеніння на цій території.
Список литературы
1. Ананьев Г.С. Ледниковый рельеф и гляциальные отложения. - Геоморфология осевой зоны Восточных Карпат / Г.С Ананьев и др. - М.: Из-во МГУ, 1981.
2. Башенина Н.В. О роли блоковой морфотектоники в оледенении Советских Карпат / Н.В. Башенина - М.: Изв. ВГО, 1971. - Т. 103.- Вып. 2.
3. Иванов Б.Н. Следы оледенения Украинских Карпат. / Б.Н. Иванов - Уч. Зап. Чернов. Ун-та, серия Геолого-географ. - 1950. - Т. 8. - Вып. 2.
4. Ковалюх Н.Н. Геохронология нивально-гляциальных отложений среднегорья Украинских Карпат / Н.Н. Ковалюх, Л.В. Петренко, П.Р. Третяк // Бюро комис. по изучению четвертичного периода - 1985. - № 54.
5. Кравчук Я. Геоморфологія Полонинсько-Чорногірських Карпат:[монографія] / Я. Кравчук // Л. : ВЦ ЛНУ ім. Івана Франка, 2008. - 188 с. : іл. - (Серія Рельєф України). - Бібліогр.: С. 179-185.
6. Міллер Г.П. Про четвертинне зледеніння Чорногори / Г.П Міллер // Доповіді та повідомлення Львівського університету. - Вип. 9. - Ч. 2.- 1961.
7. Третяк П.Р. Деградація останнього зледеніння в Карпатах / П.Р. Третяк, М.П. Кулешко // Доп. АН УРСР, сер. Б. - № 8. - 1982.
8. Тыханич В.В. К вопросу геоморфологии Сви- довца / В.В Тыханич // Докл. и сообщения Львовского отдела ГО УРСР. - Львов, 1965.
9. Цыс П.Н. О древнем оледенении Карпат / П.Н. Цыс // Доп. і повідомлення Львів. ун-ту. - Вип. 6. - Ч. 2. - 1955. - С. 6-8.
10. Gqsiorowski H. 1906. Slady glacyalne na Czarnohorze. Kosmos 31: 148-168, Lwow.
11. Gorczyca E., Izmailow B., Krzemien K., Lyp M., Wronska-Walach D. 2014 Polskie badania geomorfologiczne w Karpatach Wschodnich I znaczenie Biezczadzkiego parku Narodowego dla ochrony walorow przyrody niezowynej. Roczniki Bieszczadzkie 22: 141-167.
12. Jack R.L., Horn J. 1877. Glacial drift in northeastern Carpathians. The Quarterly Journal of the Geolog. Society: 673-681.
13. Kondracki J. 1935. O zlodowaceniu pasma Nieneski w Karpatach Marmaroskich. Przegl. Geogr. 14: 160-165.
14. Kozij G. 1932. Wysokogorskie torfowiska polnocno-zachodniego pasma Czarnohory. Pami^tnik Panstwowego Instytutu Naukowego Gospodarstwa Wiejskiego w Pulawach 13: 163-179.
15. Lomnicki M. 1879. Dolina Prutu od Delatyna do Czarnohory. Pami^tnik Towarzystwa Tatrzanskiego 4: 79-88.
16. Paul C.M., Tietze E. 1877. Studien in der Sandsteinzone der Karpathen, Jahrbuch der KAISERLICHKONIGLICHEN Geologischen Reichsanstalt 27: 33-130.
17. Pawlowski S. 1915. Ze studiow nad zlodowaceniem Czarnohory. Prace Towarzystwa Naukowego Warszawskiego 3(10): 1-60.
18. Romer E. 1906. Epokalodowana Swidowcu. Rozpr. Akad. Um. Wydz. Mat.-Przyr., A. XLVI.
19. Sawicki L. 1911. Die GLAZIALENZUGE der Rod- NERALPEN und MARMAROSCHERKARPATHEN. Mitteilungender KAISERLICHKONIGLICHEN Geographische Gesellschaft 54 (10-11):510-571.
20. Siegmeth K. Reiseskizzenaus der Marmaros. II Theil. Ihb. d. ung. Karpathen veriens, 1982.
21. Swiderski B. 1932b. Slady zlodowacenia gornej doliny Prutu. Rocznik Pol. Tow. Geol. 8: 1-17.