Лінгвістичний аналіз назв богослужінь, обрядів, священнодій як частини словникового складу української мови. Історія їхнього формування на різних етапах розвитку української мови (у період з ХІ до початку ХХІ ст.) та вплив екстралінгвальних чинників.
Аннотация к работе
Християнська віра, звичаї, обряди та релігійна практика українців віддзеркалені в церковній лексиці, зокрема в лексико-семантичній групі “назви богослужінь, обрядів, священнодій, їхніх різновидів та частин”, яка номінує численні елементи багатого традиціями церковного обряду, котрий є зовнішнім виявом християнської віри. Заборонено було й Українську Греко-Католицьку Церкву, що в конфесійну практику частково також уводила українську мову (але не в богослужіння). Пуряєва виділила пять лексико-семантичних терміногруп: 1) назви виконавців та учасників богослужіння; 2) назви богослужбових предметів, їхніх різновидів та частин; 3) назви богослужінь, обрядів, священнодій, їхніх різновидів та частин; 4) назви храму та його частин; 5) назви церковних свят, постів, загальниць. Дисертацію виконано в межах планових тем відділу історії української мови Інституту української мови НАН України “Динаміка української народнорозмовної мови ХІ - ХХ ст.” та “Українська писемна мова і діалектні системи ХІ - ХХ ст.”. Мета роботи - комплексний лінгвістичний аналіз назв богослужінь, обрядів, священнодій як частини словникового складу української мови, історії їхнього формування на різних етапах розвитку української мови (у період з ХІ до поч.Проблеми уцерковлення української мови й розвитку української церковно-обрядової термінології досліджували учасники українсько-австрійського проекту “Das Ukrainishe als Kirchenschprache / Українська мова в церквах” (брали участь В.В. “Богослужбово-обрядові назви в лексико-семантичній системі української мови” в українській церковно-обрядовій лексиці, у межах якої функціонують найменування частин храму та предметів церковного вжитку, назви церковних посад, назви богослужбових книг, назви церковних співів, назви релігійних свят, постів, загальниць тощо, виділяємо назви церковних богослужінь, обрядів, священнодій їхніх різновидів та частин, які визначаємо як богослужбово-обрядову лексику (УБОЛ). У ЛСП “богослужіння” виділяємо лексико-семантичну групу (ЛСГ) “назви богослужінь, обрядів, священнодій, їхніх різновидів та частин”, у якій виокремлюємо декілька мікрогруп: “загальні назви богослужінь” (відправа, набоженство, служба та ін.); “назви добових богослужінь” (вечірня, полуношниця, утреня, часи, Літургія та ін.); “назви приватних богослужінь” (акафист, молебень, панахида, парастас, похорон, сороковини та ін.); “назви церковних таїнств” (Вінчання, Єлеопомазання, Миропомазання, Сповідь, Хрещення); “назви складників богослужінь і таїнств” (анафора, Літургія вірних, Літургія оголошених, полієлей, проскомидія та ін.); “назви обрядів” (введення, возведення, мирування, освячення, поклоніння святому хресту, чаша спільна, відпущення гріхів, вхід, розрішення тощо); “назви священнодій” (відречення сатани, вінчання, кадіння, обітниця тощо); “назви літургійних жестів” (благословіння, головопреклоніння, колінопреклоніння, поклін та ін.); “назви молитов, молитовних формул та літургійних виголосів” (відпуст, ектенія, мирствування, прохання, слова встановлення та ін.). У межах УБОЛ виділяємо декілька основних типів синонімії: 1) стилістична (у спеціальній сфері функціонування та вживання досліджуваної лексики часто протиставляються такі синонімічні пари: “церковнословянізм - власномовне слово”, напр.: возглас - виголос, одпуст - відпуст; “нейтральне слово - урочисто-піднесена назва”, напр.: обіцяти - присягати - давати клятву - складати обіти - прирікати; “піднесено-урочиста назва - розмовне слово”, напр.: проповідь - казання - наука); 2) дублетна (в УБОЛ наявні синонімічні пари, у яких лексеми не відрізняються одна від одної ні семантичними відтінками, ні сферою вживання: “власномовне слово - запозичене слово”, напр: Обідня - Літургія, тайна - сакрамент, молебень - параклис); 3) словотвірно-морфологічна (представлена синонімічними одиницями різних способів термінотворення: кадіння - кадження, обіт - обітниця, хрестити - класти хрест, висвятити - посвятити тощо; 4) фонетично-правописна (зумовлена частково співіснуванням двох традицій передавання запозичених лексем - східноукраїнської і західноукраїнської), напр.: акафист - акатист, ектенія - єктенія, литія - літія тощо. У стсл. мові лексема слоужьба у своїй структурі разом із світськими значеннями: ‘служба’; ‘турбота’; ‘справа, робота’; ‘користь’; ‘жертва’; ‘жертвоприношення’, поєднувала спеціальну семантику ‘богослужіння’; ‘Літургія’.