Історіографія партизанського руху на Ніжинщині - Дипломная работа

Україна стала однією з країн, що найбільше постраждала від війни. Нацисти вели вкрай жорстоку політику на окупованих територіях, що призвело до формування активного розвитку партизанського руху Опору. Проте ми вважаємо, що оцінювати партизанство як єдине поняття неможливо, оскільки в різних місцевостях воно мало свої відмінності. На території Ніжинського, Носівського та Бобровицького районів діяло з’єднання «За Батьківщину». Відтак науковому аналізу фактичної історії партизанського руху на ніжинщині має передувати ретельне історіографічне дослідження теми. Таким чином, держава високо оцінила діяльність партизан в період Великої Вітчизняної війни. Завдання: виявити, систематизувати і класифікувати джерела з історії партизанського з’єднання «За Батьківщину»; визначити особливості висвітлення проблеми партизанського руху на Ніжинщині у публікаціях радянського періоду; визначити особливості еволюції історіографічного образу партизанського з’єднання «За Батьківщину»; виявити особливості висвітлення проблеми у наукових публікаціях сучасного періоду. Перша група джерел представлена спогадами та щоденниками колишніх командирів загонів, рядових партизан, цивільних осіб, що пережили окупацію. Зокрема це такі статті: «Партизанський ювілей», «Партизанський патронат», «Народні месники», «Нескорені», «Кордон», «Партизанськими стежками», «Ціною життя», «Визволяти Ніжин допомагали партизани і підпільники», «Нескорені народні месники», «Незабутні батюківці», «Ніжин - місто партизанської слави», «Патронат», «Спогади про героїчні дні партизан», «Оксана», «Виконуючи бойові обов’язки». Практично в усіх статтях автор указує на географічне розташування з’єднання: урочище Ветхе, Мостове, Більське, Орішне, та вказує на райони його дії (Олишківський, Куликівський, Бобровицький, Носівський, Ніжинський райони) [19; с. Автор звертає увагу і на керівний склад з’єднання після його укрупнення у серпні 1943 року: «Командиром з’єднання залишився Іван Бовкун, комісаром - Михайло Стратілат, командиром першого полку - Олександр Шеверєв, другого - Микола Симоненко, третього - Михайло Дешко, начальником штабу з’єднання - Музиченко, начальником політвідділу - Виноградов.» )[19; с. Поряд з цією проблемою Крапив’янський змальовує і такий феномен, як патронат, що існував під егідою з’єднання «За Батьківщину». Крапив’янський П. розповідає про причини, які змушували людей іти в партизанський патронат: спалені німцями будинки, села, тікаючи від розстрілу, на допомогу рідним, що перебували у загоні. У статті «Народні месники» автор називає імена 7 дітей-патронатівців, що залишилися живими після березневої облави 1943 року: Владислав та Микола Кравець, Лідія Чернета, Марія Віротченко, Тетяна Закалюжна, Ганна Запорожець, Лідія Желада )[19; с. Неодноразово у статтях автор згадує про партизанське з’єднанння Шукаєва, яке сформувалося у тих же лісах, що й з’єднання «За Батьківщину», вийшло за межі Чернігівщини і дійшло до Чехословаччини [15; с. М. Щорса та М. Коцюбинського під час втечі перших від облави до межиріччя Десни і Дніпра. У ній міститься інформація про командирів та партизан, про бойові та розвідувальні операції, явочні квартири, співпрацю з підпільними організаціями. «У взаємодії з військами фронту» відповідно до назви розкривається співпраця партизан з військами Червоної Армії. Бовкун вказував на помилки, які призвели до послаблення партизанського руху, а саме бездіяльність та непрофесіоналізм партійних керівників районів та області у військових справах. Звичайно, що особливу увагу автор приділяє встановленню зв’язку з паризанами, діяльності партизанського загону, а згодом з’єднання «За Батьківщину». Перш за все це стосується упередженого ставлення партійної верхівки до діяльності партизанського з’єднання «За Батьківщину». С 23 по 27 сентября 1943 г. соединением захвачены и удержаны до подхода частей Красной Армии 3 переправы - в районе Остер через р. В основному це листи до російських прокурорів, написані самим Крапив’янським П. та Ємельяновим В., які після проголошення Незалежності, починаючи з 1992 року, стали ламати стереотипи, які існували навколо Бовкуна І.. Йому були повернені всі урядові нагороди і відновлені інші права (додаток К).