Систематизація історіографічних джерел з історії національно-демократичного руху. Особливості висвітлення в історичній літературі діяльності Народного руху України. Етапи нагромадження знань про суспільно-політичний розвиток в умовах кризи тоталітаризму.
Аннотация к работе
Своєрідність національно-демократичного руху на рубежі 80-х - 90-х рр. минулого століття полягала в тому, що його стрижнем була боротьба за суверенізацію та державну незалежність України, а в організаційному розвитку простежувались три умовних етапи: становлення політизованих “неформальних” обєднань; створення Народного руху України; формування нових політичних партій, альтернативних до КПРС. Криза радянського тоталітаризму, перебудовні процеси, національно-демократичний рух за незалежність України, демократизація суспільства, політична структуризація органів влади, участь дедалі ширших верств населення у політичних процесах, і, як наслідок, відновлення української державності стали предметом численних історичних, політологічних, правничих досліджень. Осягнення історії національно-демократичного руху за суверенізацію та незалежність України крізь призму здобутків історіографії має важливе наукове і суспільно-політичне значення. По-перше, врахування повноти дослідженості проблеми дає змогу обєктивно оцінити стан і перспективи розвитку політичних процесів в Україні, зясувати вплив на них національно-демократичного руху, їх взаємозвязок та взаємозалежність, осмислити значення повчальних уроків. Мета дослідження полягає в тому, щоб розкрити провідні тенденції нагромадження знань з історії національно-демократичного руху за суверенітет і незалежність України на рубежі 80-х - 90-х років ХХ ст., зясувати стан, повноту і достовірність досліджень, окреслити перспективи подальшого вивчення.В історіографічних оглядах індивідуальних та колективних праць здебільшого подається анотований перелік публікацій з теми, висвітлюються поаспектно особливості розгортання досліджень з історії національно-демократичного руху за суверенізацію і незалежність України. В короткому параграфі під назвою „Україна в 1985-1991 рр.: історіографія” згадуються праці О.Гараня, О.Гончарука, А.Камінського, В.Литвина, А.Слюсаренка, М.Томенка, колективні праці відділу сучасної історії Інституту історії України НАН України тощо. Джерельний комплекс дослідження складають різні за своїм призначенням, змістом і жанром історіографічні джерела, які умовно поділені на наступні групи: - узагальнюючі дослідження, які безпосередньо присвячені відновленню незалежності України; тематичні збірки наукових статей, статті в журналах та наукових вісниках; узагальнюючі праці з історії України, що висвітлюють розгортання національно-демократичного руху в контексті загальноісторичних чи локальних процесів; матеріали наукових конференцій, круглих столів та читань; дисертації та автореферати дисертацій; ХХ ст., який поглибив загальну кризу радянської тоталітарної системи, аналіз доробку істориків з проблем суспільно-політичних трансформацій в останні роки горбачовської „перебудови”; особливості поглядів істориків на різних історіографічних етапах; по-друге, піддано історіографічному аналізові сукупність науково обґрунтованих знань з історії „неформальних” обєднань в Україні, персоніфіковано роль дослідників у висвітленні теми; по-третє, виділено історіографію Української Гельсінської Спілки, яка займала домінуюче місце в радикалізації українського опозиційного руху наприкінці 80-х рр., проаналізовано здобутки і прорахунки у висвітлені її ролі. Перший підрозділ „Історики про особливості суспільно-політичного розвитку України в умовах загальної кризи тоталітарної системи” містить періодизацію розвитку знань з історії національно-демократичного руху, як головного компонента суспільно-політичного розвитку України рубежу 80-х - 90-х рр.