Дореволюційна історіографія Столипінської реформи на Півдні України. Стан сільського господарства наприкінці XIX - початку XX ст. Проблеми запровадження індивідуальної приватної власності на землі південноукраїнських общин. Процес створення хуторів.
Аннотация к работе
ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ СТОЛИПІНСЬКА АГРАРНА РЕФОРМА НА ПІВДНІ УКРАЇНИ (1906-1917 РР.)Робота виконана на кафедрі джерелознавства, історіографії та спеціальних історичних дисциплін Запорізького державного університету Міністерства освіти і науки України. Науковий керівник - доктор історичних наук, професор, Карагодін Анатолій Іванович, Запорізький державний університет, професор кафедри джерелознавства, історіографії та спеціальних історичних дисциплін. кандидат історичних наук, доцент, Ткаченко Віктор Григорович, Запорізький державний університет, проректор з питань гуманітарної освіти і виховання. Захист відбудеться 07.07.2002 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.01 по захисту дисертацій у Запорізькому державному університеті (адреса: 69600, м. З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Запорізького державного університету за адресою: 69600, м.Головним моментом аграрної історії тієї доби була Столипінська реформа. Розуміння таких загальнотеоретичних проблем даного історичного явища як мета, передумови, наслідки та значення, а також дослідження основних напрямків, механізму запровадження й проведення реформи допоможе при розкритті питань розвитку українського села в 1906-1917 роках. Поступове руйнування общини, зрівняння селян в правах на земельну власність з іншими верствами суспільства шляхом приватизації наділів, створення умов для вільної торгівлі землею й виникнення конкурентоспроможних, життєздатних в умовах ринку хутірських та відрубних селянських господарств, в довгий час вивчалося з певним ідеологічним викривленням. Слід також додати, що розбудова державності України одним з першочергових завдань поставила реформування аграрного сектору економіки. Пошук шляхів подолання кризових явищ в сучасному українському селі неминуче становить питання про використання історичного досвіду аграрних перетворень, серед яких Столипінській реформі належить одне з визначальних місць.У ВСТУПІ обговорюється актуальність та новизна теми, визначається предмет, обєкт, мета і завдання дослідження, окреслюються хронологічні та територіальні рамки, визначаються теоретичне та практичне значення роботи.У першому параграфі, в контексті огляду узагальнюючих робіт, присвячених Столипінській реформі, надається аналіз стану наукової розробки досліджуваної проблеми. Разом з цим, аналізуючи результати перших двох рік землевпорядкування, автор підкреслив, що головними перепонами на шляху запровадження ділянкової системи в регіоні були недосконалість законодавчої бази та інструкцій, а також відсутність досвідчених фахівців. Але творів, присвячених ходу реформи на Півдні України в цей час створено не було. На зміну їм прийшли дослідження, в яких реформа 1906-1917 рр. розглядається в рамках окремих республік, історико-географічних регіонів, областей, районів. Їх автори доводили, що реформа була спробою царського уряду побудувати в країні прусський тип аграрного капіталізму.Напередодні Столипінської реформи на Півдні України переважало приватне землеволодіння, площа якого дорівнювала 6908145 дес. Приватновласницьких земель в регіоні було більше ніж на Україні на 4.8 % і ніж у Росії - на 15%. Разом з цим, особливістю Півдня України було існування значних володінь, що знаходилися в індивідуальній (23%), товариській (10%) та общинній (5%) приватній власності селянства. Значне місце на Півдні України 6639322 дес., або 40% займало надільне землеволодіння. В регіоні надільних земель було більше ніж в Україні на 5.7%, і ніж в Росії на - 9%.Під час діяльності у 1902-1903 рр. південноукраїнських комітетів “Особливої наради про потреби сільськогосподарської промисловості” були створені положення, що увійшли пізніше до змісту Указу 9 листопада 1906 року. На Півдні, як і в більшості регіонів держави, члени цих комітетів в основу майбутньої аграрної реформи поклали принципи інтенсифікації та індивідуалізації селянського господарювання. Разом з цим ідея заміни общини хуторами, запропонована південноукраїнськими відділеннями наради не знайшла широкої підтримки ні в уряді, ні в інших регіонах Росії.Під час Столипінської реформи Південь України ввійшов до складу регіонів з найвищими покажчиками виходу селян з общини. Внаслідок глибокого проникнення капіталістичних відносин в сільське господарство, процес закріплення общинних земель в індивідуальну приватну власність був на Півдні України у 2.5 рази більш інтенсивним ніж в середньому по Росії. За рівнем мобілізації общинної землі Південь України в роки реформи займав перше місце по Росії. Внаслідок високого рівня капіталістичних відносин, обсяг робіт Селянського банку на Півдні України був, в роки реформи, невеликим. Високий рівень аграрного капіталізму та існування традицій господарювання на хуторах були причиною того, що в роки Столипінської реформи Південь України став одним з трьох центрів інтенсивного землевпорядкування.У 1906-1917 рр. з Півдня України до областей колонізації відїхало 490323 особи, що становило 17% від загальної кількості переселенців.