Дослідження функціонально-стилістичних особливостей українського драматургійного дискурсу кінця ХХ – початку ХХІ ст. Вивчення стилізації усно-розмовної мови через асиміляцію книжних елементів (інтертекстуальних кодів, ідіом, фрагментів соціолектів).
Аннотация к работе
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИРоботу виконано у відділі стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України. Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор ЄРМОЛЕНКО Світлана Яківна, Інститут української мови НАН України, завідувач відділу стилістики та культури мови. кандидат філологічних наук ТИЩЕНКО Оксана Миколаївна, Інститут української мови НАН України, науковий співробітник відділу лексикології та компютерної лексикографії. 01 для захисту кандидатських (докторських) дисертацій при Інституті української мови НАН України (01001, м. Вивчення явища стилізації усно-розмовної мови виявило звязок із загальними тенденціями літературної мови до демократизації та субстандартизації.У драмі поєднано два види мистецтва - літературу і театр, тому дослідження мови драми має враховувати особливості цього жанру, в якому авторська мова зведена до мінімуму, а основне вербальне навантаження припадає на мовні партії персонажів. Лексико-синтаксичну будову діалогу в драмі визначають два вектори: кожна репліка персонажа адресується не тільки співрозмовникові, але й розрахована на певну реакцію читача (глядача). Актуальність дисертаційної роботи визначається потребою вивчення мови новітньої драматургії, дослідження функціонально-стилістичних особливостей українського драматургійного дискурсу кінця ХХ - початку ХХІ ст., який не був обєктом лінгвостилістичного аналізу. Тема дисертаційного дослідження “Стилізація усно-розмовної мови в текстах сучасної української драматургії” безпосередньо повязана з плановою проблематикою відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України. Тему роботи затверджено на засіданні вченої ради Інституту української мови НАН України (протокол № 5 від 22 травня 2000 р.).Єрмоленко наголошує, що “кожний із жанрових різновидів художнього стилю (поезія, проза, драма) володіє особливими прийомами актуалізації стилістичного значення мовних одиниць у текстах”. Особливе значення для подальшого розвитку цього жанру мали інтермедії та інтерлюдії, мова яких акумулювала народнорозмовний компонент літературної мови. Розгортання сюжетних ліній і створення художніх типів здійснювалося через мовні партії персонажів твору, через семантику і стилістичне навантаження лексичних та фразеологічних елементів. Якщо, наприклад, у драмі 20-30-х рр. кількість жанрових різновидів була обмеженою, то сучасна українська драма репрезентує різноманітні жанрово-видові модифікації: 1) традиційний жанр, форми та методи якого успадковані від попередніх епох і без суттєвих змін насичені іншим мовним матеріалом: це так звана драма-“перелицювання”, стилістикою якої володіє Я. На стилістиці сучасної драми позначилися такі екстралінгвальні чинники, як трансформація структури суспільства, поява нових соціальних верств населення, перерозподіл в ієрархії соціальної значущості.Розширюються стильові межі функціональних стилів, виникають нові жанрові різновиди мови, посилюється їх взаємопроникнення, взаємодія. Моделювання мовно-соціальних типів та мовної картини доби у творах сучасних українських драматургів є рефлексом загальної моди на вживання просторічної, жаргонної лексики, що повязується із прагненням до дестандартизації узусу, зокрема, через естетизацію стилістично знижених мовних одиниць, джерелом яких є молодіжний сленг та жаргонні лексичні одиниці. Моделювання мови доби у драматургійних текстах спирається на мовні маркери епохи кінця 80-х - початку 90-х рр. та доби 90-х рр. Соціально-історична парадигма ключових понять радянської доби, представлених назвами осіб, заходів та акцій, організацій, ідеологічних понять тощо, репрезентується крізь призму поглядів та морально-етичних принципів сучасника. У драмах реалістичного напрямку художні антропоніми найчастіше виконують функції прямої номінації та соціальної характеристики, у драматургійних текстах нереалістичного напрямку автори тяжіють до узагальненої, символічної семантики назв дійових осіб.