Теоретичне осмислення філософського та лінгвістичного розуміння категорії простору відповідно до класичного й сучасного наукового дискурсу та його інтерпретаційних лінгвокультурних аспектів в творчості харківських поетів-романтиків 20-40-х років ХІХ ст.
Аннотация к работе
ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ СТИЛІСТИКА ХУДОЖНЬОГО ПРОСТОРУ У ТВОРЧОСТІЗахист відбудеться "15" січня 2003 р. о 13-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.03 Харківського державного педагогічного університету ім. З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського державного педагогічного університету ім. Подається теоретичне осмислення філософського та лінгвістичного розуміння категорії простору відповідно до класичного й сучасного наукового дискурсу та його інтерпретаційних лінгвокультурних аспектів. Слова лексико-семантичної групи “простір” аналізуються на рівні індивідуально-авторського бачення поданої категорії. У роботі визначені інтегральні (спільні для всіх романтиків) і диференційовані ознаки, що свідчать про особливості бачення простору кожним із поетів-романтиків.Стилістичні дослідження в Україні відбувалися на тлі й у звязку з розвитком науки про мову і стиль художнього тексту (чи художніх текстів) у зарубіжному й російському мовознавстві. Після І.Котляревського і Г.Квітки-Основяненка важливим фактором інтелектуального й естетичного розвитку української літературної мови стала романтична поезія І половини ХІХ століття, просвітницька естетика якої внесла в літературну мову елементи, повязані з відбиттям субєктивнного, індивідуального бачення світу. Однак у філологічній науці склалося ставлення до поезії цього часу як до чогось другорядного й меншовартісного на тлі наступного інтенсивного розвитку української літератури і літературної мови, через що і мова цих поетів аналізувалася дуже загально, хоч заслуговує на більшу увагу. Дослідження мови цих письменників з погляду розвитку МКС української мови й індивідуальних поетичних мовних образів простору має велике значення як для розуміння процесу становлення української літературної мови, формування її літературно-естетичних норм, так і для розуміння ментальності українців. Вивчення мовного вираження простору створює ґрунт для аналізу становлення й розвитку поетичного стилю української літературної мови, певних узагальнень щодо розвитку її лексико-семантичної системи означеного періоду - одного з визначальних етапів в історії і розвитку української літературної мови.Дослідження мовного вираження простору як базового явища й поняття в українській поезії дає цінні матеріали для розуміння не тільки явищ літератури, мови, естетики, а й менталітету українців І половини ХІХ століття. Третій розділ “Мовні параметри простору в поезіях харківських поетів-романтиків у першій половині ХІХ століття” присвячено характеристиці мовної картини світу в поезіях Л.Боровиковського, А.Метлинського, М.І.Костомарова, М.Петренка у трьох аспектах: Загальна характеристика мовного образу простору в поезії кожного з поетів-романтиків. У творах Л.Боровиковського, А.Метлинського, М.Костомарова, М.Петренка вже існувала розвинена система назв концепту “простір” - простір (у Л.Боровиковського), світ, степ (у всіх поетів цієї школи), поле як незаймана площинна просторінь (переважно у Л.Боровиковського і А.Метлинського), нива (переважно в значенні “оброблена земля”), край і синонімічне до нього значення слова земля. Ідилічний характер простору в поезіях Л.Боровиковського, А.Метлинського, М.Костомарова, М.Петренка зумовлює те, що в їхній МКС велике місце посідають лексико-семантичні групи слів, що виражають великий простір (напр., простір, степ, поле, море, світ, земля), рельєф місцевості (напр., байрак, гори, могила, долина), водні обєкти (напр., річка, річечка), атмосферні явища (напр., вітер, буря, сніг, дощ), кольори і звуки природи тощо. Так, слово степ поширене в поезіях Л.Боровиковського, А.Метлинського, М.Костомарова, однак у Л.Боровиковського воно має більшу частотність, ніж у А.Метлинського і М.Костомарова.ХІХ століття дозволяє зробити ряд висновків як щодо мовних особливостей поезій Л.Боровиковського, А.Метлинського, М.Костомарова, М.Петренка, так і щодо розвитку української літературної мови цього періоду, зокрема поетичного мовлення. Відмінності в мовній картині простору у творах харківських романтиків 20-40-х рр. виявляються в кількох аспектах: по-перше, в мовних засобах вираження меж простору, що охоплюється поетом; по-друге, в частотності тієї чи іншої лексеми, що виражає просторовий його світ; по-третє, в семантичному наповненні певного слова, що передається через дистрибутивні звязки слова і контекст; по-четверте, в художньому переосмисленні назв певних реалій. Проаналізований матеріал переконливо доводить, що навіть за складом поетичної лексики мовний образ простору в Л.Боровиковського, А.Метлинського, М.Костомарова, М.Петренка помітно відрізняється, через що про їхню мову не можна говорити як про однорідну єдність. Наприклад, у Л.Боровиковського слово степ уживається часто і, як правило, воно асоціюється з “козацьким” степом, де розгорталися битви за волю. Поезія А.Метлинського являє нам це слово переважно в значенні “місце поховання” і з похованням козака-воїна майже не асоціюється, не вживається воно і в значен