Старообрядці на території України - Курсовая работа

Курсовая работа Старообрядці на території України Зміст Вступ 1. Реформа Нікона 1.1 Передумови. Причини 1.2 Хід реформи 1.3 Наслідки 2. Старообрядництво. Відмінності старої та нової віри 2.2 Побут та звичаї старообрядців 2.3 Перші поселення на території України. Стародубщина 2.4 Заселення старообрядцями Новоросії Висновки Використана література Додатки Вступ Актуальність. Актуальність даної теми полягає у тому, що представники старообрядництва як оригінальної гілки православ’я залишаються чи не єдиними носіями церковних таїнств, яких наші предки дотримувалися ще в часи становлення християнства на Русі. Актуальним на сьогодні є також відстоювання позиції української історіографії, яка розглядає старообрядців як складову частину російської національної меншини або ж як етноконфесійну громаду, яка мігрувала у Слобожанщину та Нижнє Подніпров’я, починаючи з середини XVIII ст. В Україні релігійна громада старовірів знайшла прихисток у роки гонінь на неї на батьківщині. (Старообрядництво, як гілка православ’я виділилась у другій половині ХVII ст. після проведення московським патріархом Ніконом церковної реформи, метою якої було затвердження Москви, як правонаступниці Римської, Візантійської імперій (Ідеологема Москва ? третій Рим).Окрім цього церковна реформа мала на меті уніфікувати всі відмінності у проведенні ритуалів, таїнств, зміцнити владу московського царя, підтвердити його богообраність, консолідувати православних християн навколо московського патріарха, не допустити релігійного розколу або можливе роздроблення на менші єпархії. Головна мета реформи ? утвердження Москви як нового центра християнства, як правонаступниця Константинополя після його втрати спочатку духовної влади(Флорентійський собор 1439р., унії з католицькою церквою), а потім і політичної(Взяття турками Константинополя у 1453р.).) Об’єктом дослідження роботи є старообрядництво як гілка православ’я після розколу 1666-1667 року. Теми старообрядництва торкається значна частина науковців, праці яких присвячені реформі Нікона і переселенню їх на землі сучасних України і Росії. [ ] У своїй праці Заселение Нворосии Кабузан В.М. критикує наведені дані Скальковським. В 50-их рр. XVIII ст. їх стає більше, уряд починає їх запрошувати із Молдови і Польщі, надаючи їм землі навколо фортеці св. Єлизавети. Старообрядці, які заохочувались царським урядом до заселення, зайняли території Нової Сербії, Бессарабії. ХVII ст. в першу чергу була направлена на зміцнення православної церкви московського патріархату, реформувавши норми, що історично склалися по відношенню державної світської влади до духовної, тобто в особі патріарха звільнити духовну владу від світського підпорядкуванню, поставити владу патріарха в усіх церковних справах і управах незалежно від царської влади, а в усіх справах державно-супільних засвоїти патріарху право мати над ними вищий духовний контроль , щоб вони здійсню вались згідно Слову Божому.[25; 336] Окрім того, що Нікон переслідував як особисті цілі так і інтереси вищого духовенства намагаючись звільнитись з-під впливу світської влади, патріарх мав на меті зміцнити православну церкву не лише із середини, а і визнання її на міжнародній арені, ставлячи московського патріарха на рівні з константинопольським.[25; 336] Якщо говорити про зміцнення церкви із середини то це по-перше, позбутися малограмотності серед нижчого духовенства, а по-друге, уніфікувати таїнства та обрядовість під час богослужіння. Також нестиковка полягала у проголошенні молитв під час молебнів, у святих писаннях. Та і зрозуміло, що суспільство починає шукати [27; 337] альтернативу. Єдиний, хто став за стару віру - це єпископ Павло Коломенський, якого заточили в Павло-островський монастир, а протопопи, в тому числі Авакум, були відправлені в заслання. За сім століть, які пройшли з часу прийняття християнства на Русі до епохи Нікона, грецький чин вважався незмінним, а руський - що змінився. Реформа змінила Церкву Московського патріархату кардинально, залишивши натомість лише фундамент, основу того, що ввів князь київський Володимир Хреститель.