Старообрядницькі общини Південної Бессарабії у ХІХ – першій половині ХХ ст.: історико-конфесійний аспект - Автореферат

Одеський національний університет ім. Старообрядницькі общини Південної Бессарабії у ХІХ - першій половині ХХ ст.: історико-конфесійний аспектРобота виконана на кафедрі історії та етнографії України Одеського національного політехнічного університету Міністерства освіти і науки України Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Гончарук Григорій Іванович, Одеський національний політехнічний університет, завідувач кафедри історії та етнографії України Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Мордвінцев Вячеслав Михайлович, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, завідувач кафедри історії Росії доктор історичних наук, доцент Бачинська Олена Анатоліївна, Одеський національний університет ім. Захист відбудеться “29” квітня 2005 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 41.051.08 в Одеському національному університеті ім.Тому важливо дати об?єктивну оцінку старообрядництву, зокрема, старообрядницьким общинам Південної Бессарабії, які потребують детального відображення. Дисертація виконувалася в рамках держбюджетної науково-дослідної роботи кафедри історії та етнографії України Одеського національного політехнічного університету “Інтелігенція і влада: взаємодії і шляхи до порозуміння” (держреєстрація № 0103U000037) та комплексної теми кафедри “Політичні партії та громадські організації: історія і сучасність (2002-2005 рр.)” (№ 523-78). Територіальні рамки дослідження охоплюють всі відомі анклави старообрядців Південної Бессарабії: міста Вилкове (Липованське), Кілія, Ізмаїл та села Мирне (Карячка), Приморське (Жебріяни), Василівка (Подковка) Кілійського району, Нова Некрасівка (Кугурлуй), Стара Некрасівка, Муравльовка (Дірекю) Ізмаїльського району та село Коса (Ялпухська Коса) Болградського району Одеської області. Враховуючи значення й актуальність теми, ступінь її наукової розробки, автор дисертації ставить за мету: на основі узагальнення даних різноманітних джерел висвітлити процес формування старообрядницьких общин на території Південної Бессарабії, розкрити історичні реалії існування структури старообрядницьких общин в регіоні, охарактеризувати релігійні організації старообрядців за проблемно-хронологічним принципом. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що до наукового обігу вводяться нові джерела (підсумки польових етнографічних досліджень, архівні матеріали); проаналізовано основні етапи становлення старообрядницьких поселень у Південній Бессарабії; виявлено особливості політики різних урядів щодо старообрядців даного регіону; вперше простежено діяльність протирозкольницьких місіонерів південного регіону щодо привернення старообрядців на бік синодальної церкви та протидія цьому старообрядців; на основі всебічного аналізу залучених документів розкрито діяльність старообрядницької Ізмаїльської єпархії, визначено дії старообрядницьких єпископів у справі підтримки міцності старообрядництва; ґрунтовно досліджено існування церков та монастирів як чинників консолідації старообрядців; розглянуто побутову релігійність старообрядців, що дозволило виявити притаманний їй дуалізм.Відзначено, що в науці існувало декілька напрямків у висвітленні старообрядництва: богословський - прибічники якого зображували старообрядців з позиції Синоду; народницький - прихильники якого розкривали розкол як народний рух; вважали, що він ніколи не створював для влади небезпеки. Однак відношення до старообрядців з боку М.І.Варадінова були традиційними: головною причиною появи розколу він вважав неуцтво та відсутність освіти. П.П.Короленко на основі опублікованих раніше матеріалів проаналізував час поселення некрасівців в Бессарабії, умови їх переселення, взаємовідносини з турецьким, румунським та російським урядами. Сирку, в яких автор виявив час поселення старообрядців у вказаному регіоні, дослідив заснування старообрядницької ієрархії в Білій Криниці, зясував відношення румунського уряду до існування цього віросповідання на території Румунії, охарактеризував основні общини старообрядців Ізмаїльського повіту - Ізмаїл, Кілія, Вилкове. Важливим джерелом для вивчення старообрядництва є законодавчі матеріали, зокрема, збірки “Собрание постановлений по части раскола”, що дають змогу дослідити загальне становище старообрядців в Росії протягом XVIII - середини ХІХ ст., ставлення до них представників влади в різні часи, порівняти закони щодо старообрядців взагалі в країні та в досліджуваному регіоні.Проведене дослідження діяльності старообрядців Південної Бессарабії дозволяє зробити деякі узагальнення: по-перше, прибічники старовір?я протягом ХІХ - початку ХХ ст. змогли заснувати та організувати сильну релігійну організацію, яка відігравала велике значення в масштабах усього старообрядницького світу, по-друге, зберегли, законсервували в іноетнічному та іноконфесійному оточенні традиційні звичаї, обряди, побут життя.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ