Національно-визвольний рух в релігійному житті. Позбавлення залежності церкви від Всеросійського Патріарха. Початок україномовних богослужінь в Софії Київській. Переплетіння двох шляхів автокефального руху. Розгляд сучасного українського православ’я.
Аннотация к работе
Останнє відродження українського православя вже нараховує двадцять років. Релігійно-суспільний рух за утворення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) став реальним фактором, що справляє помітний вплив не лише на релігійно-церковну сферу життя республіки, а й в цілому на перебіг суспільно-політичних подій на Україні. Церковний форум прибічників ідеї автокефалії православя на Україні поставив і вирішив широке коло ключових питань, що стосувались формування окремих ланок церковної структури, форми управління церквою та її місця в складній палітрі релігійного і суспільно-політичного життя країни.Після Лютневої революції 1917 року, національно-визвольний рух, що охопив Україну, заявив про себе на повний голос і в церковному житті. Набирав сили церковно-світський рух за українізацію церковного православного життя та за незалежність від Московського патріархату. Майже в усіх єпархіях України почали скликатися зїзди духовенства та мирян, на яких обговорювались проблеми повернення до української мови в церкві. Дуже важливим і актуальним були також проблеми відновлення соборного і виборного начал церкви, які колись відрізняли українське православя від авторитарного російського. На першому Всеросійському зїзді духовенства і мирян (червень 1917 року) делегати десяти українських єпархій внесли текст декларації з проголошенням автокефалії та українізації.Після антигетьманського перевороту та встановлення влади Директорії, 1 січня 1919 року був прийнятий «Закон про верховне управління Української Православної Автокефальної Синодальної Церкви». Відповідно до цього Закону Українська Церква зі своїм Святим Синодом та ієрархією позбавилася будь-якої залежності від Всеросійського Патріарха. Для постійного керівництва церковними справами, за законом, був необхідний Святий Синод із двох єпископів, одного архіпресвітера, одного пресвітера, одного диякона та трьох мирян. На засіданнях Святого Синоду делегат уряду мав бути присутнім з метою надання розпоряджень, тлумачення законів, які висунув уряд, нагляду за виконанням законів та декретів Святого Синоду, які не шкодять справі держави. Окрім цього, припинялось літургійне поминання Російського Патріарха та Митрополита Антонія в українських церквах.1919 року - після окупації України більшовицькими військами та зайняття Києва, був розпущений Святий Синод, створений раніше Директорією. Деякі його члени залишилися в Києві, інші разом з урядом перебралися у Камянець-Подільський. Радянської владою було проголошено закон про відокремлення Церкви від держави, дещо раніше (22 січня) цей закон був оприлюднений у Харкові. Усі церкви й усі церковні нерухомі маєтки були конфісковані. Архієпископа Агапіта (Вишневського), який був членом Святого Синоду, створеного Директорією, був звинувачений у пропагуванні автокефального руху серед київського кліру.Тим часом в Україні не залишилось ні одного єпископа, який би був прихильником української церкви. На Першому Всеукраїнському Церковному Соборі було проголошено три основні засади УАПЦ - автокефалію, соборноправність, українізацію. Автокефалія, тобто незалежність Української Церкви від будь-якої чужої церковної влади, Соборноправність. тобто участь усіх вірних у розвязуванні справ Церкви через своїх представників на Соборах - парафіяльних, єпархіальних і Всеукраїнському, імпонувала всім, хто стояв на засадах боротьби з більшовицько-комуністичною диктатуро Для багатьох віруючих тоді повстало запитання - чи був присутній на Українському Соборі Христос, чи говорив на Соборі Дух Святий? Всеукраїнський церковний собор висвятив - покладанням рук усього духовенства - свого першого єпископа Василя Липківського й обрав його главою Української автокефальної православної церкви - Митрополитом Київським і всієї України.На думку Митрополита, намагання перетворити УПЦ на Церкву суто східної орієнтації може привести лише до руйнування її. Для вірних УПЦ, що мають українську ідентичність, було розроблено спеціальну тактику пояснення неможливості автокефального існування. З одного боку, Москва та її союзники в УПЦ відкрито розпалювали імперіалістичні настрої, представляли у власних проповідях та публічних виступах єдність із російським народом і Церквою як найвищу цінність. Іншим способом обману вірних УПЦ із українською ідентичністю були постійні відкладання розгляду питання про українську автокефалію, які завершилися відмовою від його обговорення взагалі. В новому тисячолітті зявився український варіант «Церковної православної газети», українська звукова доріжка на супутниковому каналі «Глас», почало розвиватися книговидання українською богословської та церковно-історичної літератури.Після обрання Патріарха Московського Кирила виникають зовсім нові умови для українського православя. По-перше, Патріарх Кирил у десятки й сотні разів підвищує градус пропаганди не лише єдності з російським православям, а й так званого «руського світу».