Аналіз розвитку заборони віктимізації (цькування) в антидискримінаційному праві Європейського Союзу, як прояву порушення принципів рівного ставлення та недискиримінації. Дослідження та характеристика генезу підходів до правової природи віктимізації.
Аннотация к работе
Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого Становлення віктимізаціі в антидискримінаційному праві Європейського СоюзуУ статті розглядається становлення та розвиток заборони віктимізації (цькування) в антидискримінаційному праві Європейського Союзу як прояву порушення принципів рівного ставлення та недискиримінації. Проте, незважаючи на значний рівень розробки й дослідження конституційного принципу рівності та заборони дискримінації, розробка питання становлення, нормативного визначення та впровадження механізму реалізації захисту від віктимізації як однієї з форм дискримінаційної поведінки в праві Європейського Союзу та у вітчизняному законодавстві (що становить мету даної наукової статті) є недостатньою. Виходячи з того, що закріплення та реалізація окремих проявів принципу рівності (а отже, недискримінації), що міститься в статті 119 Договору про створення Європейського Економічного Співтовариства і957 року [8], є невідємною частиною створення і функціонування спільного ринку, держави-члени Європейського Союзу, впроваджуючи реалізацію цього принципу, мали й закріпити гарантування його дотримання. Тому вже в першій антидискримінаційній Директиві 75/117/ ЕЕС «Про наближення законодавств держав-членів щодо застосування принципу рівної оплати для чоловіків та жінок» від 10 лютого 1975 року, окрім власне законодавчого закріплення заборони дискримінації у сфері рівної оплати за однакову роботу чоловікам та жінкам, на держави-члени було покладено обов’язок ввести у свої національні правові системи такі заходи, які необхідні для того, щоб усі співробітники, які вважають, що щодо них було допущено незастосування принципу рівної оплати, мали б можливість продовжувати свої претензії в судовому порядку після можливого звернення до інших компетентних органів (ст. Необхідність подальшого впровадження в національні правові системи держав-членів ЄС заходів, необхідних для захисту принципу рівного поводження в судовому процесі та/або позасудовій процедурі як засіб посилення ефективності реалізації принципу рівності не лише підкреслюється в багатьох нормативних документах Європейської Спільноти (Соціальна Хартія 1986 року, Угода про соціальну політику 1992 року), але й приймаються законодавчі акти, спрямовані на зміну стандартів доказування задля полегшення труднощів, з якими зустрічаються заявники під час обґрунтування своїх стверджень про дискримінацію, коли звертаються до судів (Директива 97/80/ ЕЕС про тягар доведення).Розуміння та нормативне визначення й закріплення віктимізації (цькування) й у європейському антидискримінаційному праві, й у вітчизняному законодавстві відбувалось у два основні етапи: встановлення окремої вимоги щодо непереслідування особи, яка поскаржилася на дискримінацію щодо неї, в якості додатково гарантії механізму захисту принципу рівності; та становлення в якості окремої форми дискримінаційного поводження.