Устрій козацького війська, козацька рада, військова старшина, військові ранги. Особливості стратегії, тактики піхоти, кінноти, артилерії та фортифікаційного козацького мистецтва. Утворення та розвиток збройних сил за гетьманства Богдана Хмельницького.
Аннотация к работе
НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУРСОВА РОБОТА з історії України на тему: Становлення української козацької армії в перша половина - середина XVII століттяУ найтрагічніші часи (майже пять століть тому) своєї історії, коли землі України були пошматовані ворогуючими державами, український народ, щоб забезпечити своє існування у світі і свій розвиток за таких важких історичних умов, з великим напруженням усіх сил шукав способів захисту, виробляв форми самооборони, винаходив методи активної військової протидії. Хоча основу війська складали вихідці з України, у Січі можна було зустріти всілякі народності, вихідців чи не з цілого світу - поляків, литовців, білорусів, великоросів, донців, болгар, волохів, чорногорців, турків, татар, євреїв, калмиків, німців, французів, італійців, іспанців. Маючи обмежений людський та фінансовий ресурс, дуже цікаво спостерігати за рішенням тої чи іншої тактичної задачі тогочасними воєнними лідерами, які збагачували воєнну науку, вдосконалюючи старі та виробляли новітні тактичні рішення та принципи ведення війни. Мета дослідження: на основі опублікованих документів і матеріалів архівів дослідити розвиток воєнного мистецтва Війська Запорозького у війнах першої чверті XVII століття а також провести паралелі с тогочасними військовими догмами які застосовувались на європейському театрі воєнній дій. Практичне значення полягає в тому, що його висновки та окремі розробки можуть бути використані: для науково-дослідних робіт; у навчальному процесі; для написання навчальних і довідкових матеріалів з історії Збройних Сил України, історії війн і воєнного мистецтва; для роботи військових відділів музеїв; удосконалення у реформованих Збройних Силах системи військово-патріотичного виховання і навчання з урахуванням нових політичних реалій на базі української національної ідеї.Так спроба Виговського замінити такий лад ре презентаційною системою, коли на раду зявляється тільки старшини та по 10 козаків з кожного полку, зустріла обурення всієї “черні”. Раду скликав гетьман, а як гетьмана не було, старшина, на Січі - кошовий. Були також у полках ради полкові, по сотнях сотенні, а на Запорожжі курінні й паланкові - для вирішення місцевих проблем різних відділів війська, чи округу. Тоді вже довбуш бив далі в бубни і на майдані збиралося військо, полками чи куренями. Особливим було завдання осавулів - вони були посередниками між старшиною і радою.Аналіз спеціальних студій про воєнні дії, які відбувалися в першій чверті XVII ст. за участі козацького війська, дозволяє виявити чинники, завдячуючи яким Військо Запорозьке виходило переможцем у багатьох війнах і походах. Досягнення політичних цілей відносно малого масштабу без крайньої напруги сил було найбільш доцільним способом ведення війн. Виходячи з цього, Сагайдачний відкинув форму стратегічних дій, що була притаманна найманим європейським арміям того часу, наприклад маневрування на комунікаціях району воєнних дій з метою ухилення від битви, і виробив свою стратегію, основними принципами якої були: блокування головних комунікацій і стратегічних обєктів в районі бойових дій (фортець, шляхів сполучення, звязку та постачання) ; проведення комплексу битв перед генеральним боєм з метою виснаження або введення в оману противника; масування основних сил і засобів Війська Запорозького на головному напрямку як у наступі, так і в обороні, щоб розгромити ворожу армію або досягти вирішального результату в ході воєнних дій найкоротшим шляхом і з мінімальними втратами. Все це стало можливим завдяки високому ступеню підготовленості війська до війни, яка досягалась за рахунок унікальності організаційної побудови Запорозької Січі, де для забезпечення людськими та матеріальними резервами через територіальну, паланково-курінну систему [2;81] залучалося все покозачене населення України. Отже, можна стверджувати, що воєнному мистецтву козацького війська були більш близькі ідеї рішучих дій, спрямованих на знищення живої сили противника, ніж принципи західноєвропейської школи маневрування на комунікаціях району воєнних дій з метою ухилення від битви.Було визначено окремі округи - полки, на чолі яких стояли полковники, що одночасно були військовими керівниками і головами адміністрації полку (округу). Всю козацьку територію (три воєводства) за Богдана Хмельницького було поділено на 16 полків: Білоцерківський, Брацлавський, Кальницький або Винницький, Канівський, Київський, Корсунський, Кропив?янський, Миргородський, Ніжинський, Паволоцький, Переяславський, Полтавський, Прилуцький, Уманський, Черкаський, Чернігівський, Чигиринський, а деякий час ще й Бихівський або Білоруський, Подільський й інші. Вони, головним чином, складалися з реєстрового козацтва, що було внесене до військових списків - реєстрів і було зобовязане до постійної служби. Окрім реєстровців, під час багатьох битв з ворогом, козацьке командування користувалося послугами так званих «охотників» (добровольців), які хоч і не були внесені до військових списків, однак були «добрими молодцями з доброю зброєю».
План
Зміст
Вступ
Розділ 1. Устрій козацького війська, козацька рада, військова старшина, військові ранги
Розділ 2. Особливості стратегії, тактики піхоти, кінноти, артилерії та фортифікаційного козацького мистецтва
Розділ 3. Утворення та розвиток збройних сил за гетьманства Б.Хмельницького - мобілізація, розвідка, зброя, дисципліна