Виникнення і розвиток національної інноваційної системи як сукупності взаємопов’язаних організацій, зайнятих виробництвом і комерціалізацією наукових знань і технологій в межах обласних кордонів. Аналіз визначення рівня мобільності людського капіталу.
Аннотация к работе
СТАНОВЛЕННЯ ТА СТРАТЕГІЧНІ ОРІЄНТИРИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ СИСТЕМИШвидкий розвиток «нової економіки», зростаючий взаємозвязок між ринками капіталу і новими технологіями, посилення соціальної орієнтації нових технологій, масштабний характер створення та використання знань, технологій, продуктів, послуг зумовили виникнення національних інноваційних систем як інституційної основи інноваційного розвитку країн. Виконання всіх цих умов, наявність системних передумов, теоретичне осмислення проблем інноваційного розвитку сприяли виникненню і розвитку НІС як сукупності взаємоповязаних організацій (структур), зайнятих виробництвом і комерціалізацією наукових знань і технологій в межах національних кордонів, а саме, малих і великих компаній, університетів, лабораторій, технопарків та інкубаторів та комплексу інститутів правового, фінансового та соціального характеру, що забезпечують інноваційні процеси і мають потужні національні корені, культурні традиції, політичні та культурні особливості. Її піонером був професор Університету Сассекса (Великобританія) Крістофер Фрімен, що запропонував як сам термін «національна інноваційна система», так і ряд постулатів цієї концепції в роботі «Інновації в Японії» (1987). У сукупності ці чинники, за Абрамовіцем, визначають так звану соціальну спроможність (social capability) держав, тобто їх вихідні можливості з нарощування економіко-технологічного потенціалу, і серед ключових факторів їм були названі: національна технічна компетенція (рівень освіти); досвід в організації та управлінні великомасштабними виробництвами та проектами; наявність розвинених фінансових інститутів і ринків, здатних мобілізувати приплив капіталу для таких великомасштабних виробничих проектів; рівень «чесності» різних державних і приватних інститутів і суспільної довіри до них; стабільність державної влади та її ефективність у визначенні правил гри і контроль за їх дотриманням [2, с. Організації та підприємства цих сфер залежно від ступеня їх інноваційності та креативності повністю або частково входять до НІС, утворюючи її підсистеми, сегменти і їх взаємозвязку, тобто структуру НІС.На основі вищесказаного внутрішньогосподарський контроль визначено як систему безперервних контрольних дій за функціонуванням обєктів управління, що здійснюються керівництвом підприємства або уповноваженою ним посадовою особою, з метою формування певних інформаційних засад прийняття управлінських рішень або їх коригування для досягнення поставлених цілей найбільш ефективним для підприємства способом.