Загострення внутрішньої кризи у Франції й крах Другої Імперії. Утворення Третьої Республіки. Політична боротьба республіканців та монархістів. Зміст Конституційних Законів 1875 року. Економіка Третьої Республіки в кінці ХІХ ст. та початку ХХ ст.
Аннотация к работе
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Юридичний факультет Кафедра теорії та історії держави і права КУРСОВА РОБОТА на тему: «Становлення та розвиток третьої республіки у Франції» 2015 ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ ТРЕТЬОЇ РЕСПУБЛІКИ 1.1 Загострення внутрішньої кризи у Франції й крах Другої Імперії 1.2 Утворення Третьої Республіки РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ЛАДУ ТА ПЕРШІ КРОКИ НОВОГО ПРАВЛІННЯ 2.1 Політична боротьба республіканців та монархістів 2.2 Період правління Мак-Магона. Підкреслимо актуальність обраної нами теми ще й тим, що історія Франції взагалі та її історія в період ІІІ Республіки, зокрема, постійно привертала увагу вчених-істориків, проте роботи, що охоплюють весь період даної історії Франції, поки нечисленні. Тому враховуючи вищесказане, нам представляється актуальним висвітлити і проаналізувати основні події, державний лад і правові документи Франції того часу, аби зрозуміти, які ідеї були закладені в Конституційних Законах 1875 року, в чому відмінність політичних режимів і пристрою суспільного життя Другої Імперії і Третьої Республіки. Велику перемогу здобула республіканська опозиція, зібравши 3350 тис. голосів. На думку Наполеона III і правлячої верхівки, виправити це становище могла тільки переможна війна. ФОРМУВАННЯ РЕСПУБЛІКАНСЬКОГО ЛАДУ ТА ПЕРШІ КРОКИ НОВОГО ПРАВЛІННЯ 2.1 Політична боротьба республіканців та монархістів Підкреслимо, що в останній третині XIX ст. питанням, яке найбільше поділяло французів, було питання про форму правління. На загальних виборах 1881 р. їх парламентське представництво різко скоротилося - в палаті депутатів вони отримали всього лише 90 місць. Бойовий дух монархістів підірвала і смерть графа Шамбора в 1883 р. легітимісти після цього розкололися, і значна їх частина влилася до лав орлеаністів, визнавши законним претендентом графа Паризького. 31 серпня 1871 він на додаток до того, що вже був главою уряду і депутатом, був обраний і головою держави - «президентом республіки», як офіційно називалася посада (із застереженням, що це не вирішує питання про майбутню форму правління).