Встановлення філософсько-релігієзнавчих смислів толерантності та її межі. Особливості етноконфесійного розвитку сучасного українського суспільства та встановлення ризиків становлення етноконфесійної толерантності, можливості полікультурної освіти.
Аннотация к работе
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКАЗахист відбудеться «29» квітня 2010 р. о 10.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.43 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. На основі філософсько-релігієзнавчого аналізу етноконфесійного розвитку сучасної України та в процесі вивчення багатоаспектної інтерпретації толерантності в дослідницькій літературі визначено і схарактеризовано сутність, структуру й функції етноконфесійної толерантності, розкрито ресурси, чинники та механізми її формування в українському суспільстві. З нової точки зору встановлено соціально-філософські, релігієзнавчі смисли етноконфесійної толерантності, як світоглядної категорії, зазначені її загальні та особливі риси, що характеризують структуру, критерії зрілості, рівні, ресурси, ризики та межі етноконфесійного порозуміння. Визначено провідні тенденції етноконфесійного розвитку сучасного українського суспільства та доведено, що етноконфесійна толерантність із різних сфер життя людини зміщується у сферу духовності і повязується з концептуальним, світоглядним оформленням ідей злагоди і співжиття. Здійснено аналіз можливостей полікультурної освіти щодо поглиблення етноконфесійної толерантності в українському суспільстві та окреслено концептуальні засади моделі утвердження її як системи взаємоповязаних цілей, функцій, підходів, принципів виховання толерантності та перетворення складного й суперечливого розвитку етноконфесійності України з чинника слабкості на чинник могутності суспільства й створення ненасильницького миру.Догматизм, консервативність і впливи певних суспільних інституцій як ідейна основа нетерпимості й конфліктогенності в міжетнічному і міжконфесійному житті сучасної України, яка мала в історії чимало прикладів співіснування представників різних етносів, релігій, народів, мають мінімізуватися й поступитися місцем толерантності як ефективному та дієвому засобу досягнення гармонійного розвитку людини в етнічній та релігійній її життєтворчості. Толерантність як єдність у різноманітті, повага, сприйняття, розуміння культур і форма самовираження, самовиявлення й саморозвитку особистості, була й залишається предметом ґрунтовних досліджень багатьох учених. В історико-філософському ракурсі слід відзначити, що теоретичні розробки проблем толерантності набули значного поширення в працях П. На окрему увагу заслуговують роботи філософів ліберального напрямку, які повязують толерантність із моральними чинниками (С. Разом з тим, у теорії і практиці формування толерантності має місце ряд суперечностей, головними серед яких, на нашу думку, слід вважати такі: у різних наукових галузях знання та дискурсах толерантність розглядається або як особливий вид стосунків між людьми (реляційний характер), або як позиція людини, повязана з терпимістю до інших за суттю думок, або як політична, громадсько-правова акція, або як риса характеру, певна чеснота тощо; багатозначність і фрагментарність ускладнюють зясування сутності толерантності;Зясування ґенези й сутності поняття «толерантність» засвідчило багатозначність його тлумачення і дало підстави розглядати толерантність як багатогранний феномен. Зміст цього поняття з часом збагачувався, його тлумачення зумовлювалося особливостями тієї чи іншої епохи, що у роботі зведено до такої формули: відсутність тематизації толерантності в спеціальних дискурсах (антична епоха) > апологетичне, теологічне тлумачення толерантності як віротерпимості (середньовіччя) > ліберально-правове, «громадянське», раціоналістичне розуміння толерантності (Новий час) > «сумативне», багатоаспектне вивчення толерантності (Новий час і сучасність). Зазначено, що тематизацію толерантності можна повязувати з найбільш ранніми етапами розвитку людства лише за умови розуміння толерантності як світоглядного феномену: різні історичні форми свідомості були характерні для людини від початку її еволюції (буденний світогляд, міфологія, релігія, наука, філософія).