Аналіз соціальних, політичних, педагогічних умов, в яких відбувався процес гімназійної освіти. Виявлення його етапів розвитку, напрямків, тенденцій і особливостей. Визначення вийнятковості змісту та зв’язку освіти з молодіжним і вчительським рухами.
Аннотация к работе
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТРоботу виконано в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор Заслуженюк Володимир Степанович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри соціальної роботи та педагогіки. Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Майборода Василь Каленикович, Українська Академія державного управління при Президентові України, вчений секретар, кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник Антонець Михайло Якович, Інститут педагогіки АПН України, завідувач лабораторії теорії та історії педагогіки. З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (252601, м.Головними документами, які відображають державну політику в галузі національної освіти й накреслюють нові шляхи щодо питань освіти молоді, є “Закон про освіту” та доповнення до “Закону про освіту”, державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ ст.), національна державна програма “Діти України”. Для успішної роботи цих навчальних закладів треба звернутися до їх історичного минулого, вивчити особливості й принципи їх роботи, використати все краще з культурно-освітніх тенденцій того часу для реалізації цього потенціалу та здобутків в сучасних умовах відродження національної системи освіти. Ці ж питання залишалися актуальними для українських істориків та науковців після революції, які досліджували стан освіти в Україні у післяреволюційний період, шляхи становлення національної освіти (Я.Ряппо, С.Постернак, С.Сірополко, М.Авдієнко). Проте, треба зауважити, що вказані дослідження залишають поза увагою проблему специфіки та визначення тенденцій розвитку гімназії в Україні, яка знаходилася у складі Російської імперії, національної політики уряду в галузі освіти та її впливу на гімназійну освіту. Таким чином, актуальність теми дослідження зумовлюється необхідністю комплексного історико-педагогічного вивчення процесу розвитку гімназійної освіти в Україні.В першому розділі - “Розвиток гімназії як базового типу середньої школи в Україні в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.” - розглядаються соціальні, політичні, організаційні, педагогічні, культурно-просвітницькі передумови становлення та розвитку гімназійної освіти в Україні. Існуюча класична система освіти виходила, перш за все, з інтересів пануючого ладу, де класицизм був засобом ізолювання молоді від політичних і національно-визвольних рухів у суспільстві. Навчальний курс гімназій був багатопредметним, мав загалом гуманітарний напрямок, де головними предметами були латинь і грецька мова. Часто викладання, в гімназіях того періоду зводилося до граматичних вправ та зубріння, що дає право казати, що освіта мала рутинний і схоластичний характер. Так, неодноразово підкреслювалося, що не маючи змоги продовжувати освіту, серед учнів зростає коло незадоволених, що було, на думку правлячих кіл, небезпечним для суспільства.На основі аналізу історико-педагогічних матеріалів можна констатувати факт наявності умов, що впливали на розвиток гімназійної освіти в Україні: намагання уряду зберегти свою владу як в державі, так і в школі; русифікаторська, шовіністична, станова політика уряду в галузі освіти; боротьба уряду з опозиційними силами. Треба відзначити ряд педагогічних умов, що впливали на розвиток гімназії того періоду: існування великої кількості типів шкіл; відсутність наступності та послідовності в ланках системи освіти; існування різних дидактичних концепцій; авторитарне централізоване керівництво справами школи; часта зміна міністрів освіти, які не встигали реалізувати свої плани; недостатнє фінансування освіти, що компенсувалося громадськими пожертвами і спонсорством. Проведений аналіз дає змогу умовно виділити чотири етапи еволюції гімназійної освіти: 1) 1871-1904 рр. - характеризується активним реформуванням гімназійної освіти (1871 р., 1880 р, 1900 р, 1901 р); уніфікацією навчальних планів і програм, пошуком нових навчальних моделей (конструювання єдиного типу школи); частою зміною міністрів та освітнього курсу; спробою створити гімназійну Спілку молоді; На основі узагальнення результатів наукового пошуку, можна визначити основні тенденції розвитку гімназійної освіти: пошук нової моделі єдиної школи; тенденція до наступності та послідовності в ланках освіти; обєднання двох напрямків природничого і гуманітарного, інтеграція знань; гуманізація та демократизація освіти; наближення змісту освіти до соціальних потреб держави; тенденція до спільного навчання дівчат і хлопців, наближення навчальних планів і програм чоловічих і жіночих гімназій.