Передумови кризи однопартійної системи та спроби її внутрішнього реформування. Зародження ідейно-політичної опозиції в КПРС наприкінці 1980-их років та поява неформальних груп та об"єднань. Націонал-патріотичні та націоналістичні партійні об"єднання.
Аннотация к работе
Зміст Вступ Розділ 1. Процес формування багатопартіійності в СРСР у вітчизняній та зарубіжній історіографії 1.1 Стан розробки проблеми 1.2 Джерельна база дослідження Розділ 2. Ідеологія перебудови та початок партогенезу в СРСР 2.1 Передумови та причини кризи однопартійної системи та спроби її внутрішнього реформування 2.2 Зародження ідейно-політичної опозиції в КПРС наприкінці 1980-их років та поява неформальних груп та об’єднань 2.3 Законодавче оформлення радянської багатопартійності Розділ 3. Становлення політичних партій в срср на заключному етапі його існування: їх класифікація та програмні вимоги 3.1 Перші опозиційні партії соціал-демократичного та ліберального спрямування 3.2 Розпад КПРС та утворення партій комуністичної орієнтації 3.3 Націонал-патріотичні та націоналістичні партійні об’єднання Висновки Список використаних джерел однопартійний політичний опозиція партійний Вступ Актуальність дослідження. Актуальність нашого дослідження зумовлена наступними причинами: По-перше, відсутністю у багатьох колишніх радянських республіках стабільної та ефективної політичної системи, за якої дві коаліції право- та лівоцентристського спрямування періодично змінюють одна одну. У більшості випадків політичне життя цих країн продовжує визначати не відкрита міжпартійна конкуренція, а закулісна боротьба за владу між різноманітними фінансово-політичними угрупуваннями, де партійні гасла виступають лише інструментом реалізації політичних планів партії влади та олігархії. Справжньою метою переважної більшості політичних сил найчастіше виступає не реалізація декларованих програмних вимог , а доступ до влади та розподілу державних ресурсів. Відтак вимальовується величезна кількість проблем, які доведеться вирішувати владному політикуму багатьох пострадянських країн на шляху до багатопартійної демократії європейського зразка. З цього випливає неможливість налагодження ефективного функціонування багатопартійної системи у державах колишнього СРСР, без врахування впливу специфічних умов становлення радянського партійно-політичного спектру та виявлення причин обмеженої реалізації першими партіями своїх програмних вимог в умовах горбачовської перебудови. По-третє, оскільки партії та партійні системи виступають сполучною ланкою між громадянським суспільством та владою, їх програмні документи виступають до того ж своєрідним соціологічним дослідженням, що відображає ступінь усвідомлення громадянами своїх інтересів та вимог, плюралізм поглядів та оцінок різними соціальними групами шляхів вирішення різноманітних соціально-економічних та суспільно-політичних проблем, що постали перед країною та суспільством у роки горбачовської перебудови. По-п’яте, нормативно-правове поле діяльності перших радянських партійних утворень тривалий час залишалося невизначеним та обмеженим, через відсутність на державному рівні партійного законодавства, яке б чітко регламентувало права та обов’язки політичних партій у суспільному житті країни. По-шосте, для вітчизняної історичної та політологічної науки проблема становлення політичного плюралізму та багатопартійності в СРСР є відносно новою та малодослідженою, про що свідчить відсутність публікацій, які б поетапно розкривали процес внутрішньої трансформації неформальних громадських об’єднань у структури партійного типу, починаючи від початку і до завершення перебудовчих процесів у радянському суспільстві. Вивчення проблеми формування багатопартійної системи в СРСР в період перебудови почалося із дослідження неформального політичного руху другої половини 1980-их років радянськими істориками М.Малютіним [84], А.Б. Громовим, О.С. Кузіним [69] В.Н. Березовським, Н.І.Кротовим [62], В.І. Добриніною, Є.А. Сусловою [73], Ю.П. Щекочихіним [111], В.В. Грибановим, Г.И.Грибановою [68], А.П. Бутенком [65], И. Голубєвою [67], Л.К. Кравцовою [81], В.В. Прибиловським [94], С.С. Митрохіним [87]. У них відображено особливості першого етапу партогенезу в СРСР, пов’язаного із процесом виникнення політичних клубів, неформальних рухів, протопартійних організацій та формуванням демократичних фронтів у радянських республіках. З другої половини 1990-их років російські дослідники почали приділяти більше уваги особливостям організаційної структури політичних партій, різноманітним аспектам їх програмних положень та уставної діяльності, з метою прогнозування подальшого розвитку багатопартійності на сучасному етапі. Сюди можна віднести роботи російських вчених М.І. Кодіна [79], З.М. Зотової [75], Ю.Коргунюка [80], О.І.Зевєлєва, Ю.П.Свириденко, В.В.Шелохаєва [92], Н.Н.Маслова [85], А.Ю. Сунгурова [104], А.М.Салміна, І.М.Буніна, Р.І.Капелюшнікова, М.Ю.Урнова [99], А.М. Попова [93], К.Г.Холодковського [108], Д.В.Шутько [110] та інших. В дослідженнях В.В.Согріна [103], М.В.Барабанова [60], М.Н Мосейкіної [88], С.А.Величко [66], І.П.Осадчого [90], Б.А.Ісаєва, М.А.Баранова [77] розглядаються теоретико-методологічні проблеми формування нових демократичних еліт, партогенезу, функціонування політичних партій та партійних систем на сучасному е