Сучасний стан синтаксичної теорії речення та його витоки. Типи зв’язку у складному реченні: діахронний аспект. Засоби реалізації гіпотаксису в давніх германських мовах. Особливості порядку слів давньо-германського речення в етнокультурному аспекті.
Аннотация к работе
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТНауковий консультант доктор філологічних наук, професор Почепцов Георгій Георгійович, Київський національний лінгвістичний університет, кафедра граматики та історії англійської мови, професор-консультант. Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Полюжин Михайло Михайлович, Ужгородський національний університет, кафедра англійської філології, завідувач кафедри доктор філологічних наук, професор Шевченко Ірина Семенівна, Харківський національний університет ім. Каразіна, кафедра перекладу та англійської мови, професор доктор філологічних наук, доцент Приходько Анатолій Миколайович, Запорізький державний університет, кафедра германської філології, завідувач кафедри Провідна установа Донецький національний університет, Міністерство освіти і науки України, кафедра германської філології, м.Фонетична форма такого речення не обовязково має збігатися з тією, що існує в сучасних мовах. Такий підхід дозволяє виявити джерела формування гіпотаксису в давньогерманських мовах. Невизначеність питань, повязаних із механізмами мовних змін, відсутність інтегрального підходу до дослідження синтаксису давньогерманських мов, у тому числі дописемного періоду його історії, зумовлюють необхідність системного аналізу внутрішньо-і зовнішньомовних чинників становлення складнопідрядного речення в давньогерманських мовах, а також урахування звязку між засобами реалізації гіпотаксису й рівнем когнітивної еволюції, досягнутим давньогерманськими мовними спільнотами. Зіставлення синтаксичних утворень, відібраних із давньогерманських архаїчних текстів, дозволило реконструювати джерела формування гіпотаксису в давньогерманських мовах, виявити ареальні подібності й відмінності у засобах реалізації гіпотаксису в давньогерманських мовах, його будові й семантиці, окреслити типологічні ознаки синтаксису давньогерманського складнопідрядного речення. В дослідженні вперше проведено системний аналіз становлення та розвитку гіпотаксису від дописемного до кінця давнього періоду історії германських мов і реконструкцію синтаксичних одиниць вищого рівня у прагерманській мові, відтворено поетапний процес формування гіпотаксису: атрибутивні конструкції ? асиндетичні конструкції типу апокойну ? залежні речення, введені особовими займенниками ? відносні речення, оформлені сурядними сполучниками у поєднанні з дейктичними елементами ? відносні речення з дейктичними елементами ? відносні речення, введені власне релятивними маркерами.Незважаючи на певні втрати цього напряму, повязані з нехтуванням дескриптивістами змістової сторони мовних одиниць, важливішою в контексті історичного дослідження є сукупність прийомів, розроблених для аналізу структури речення, а саме, ієрархічна організація конституентів речення, виокремлення його ядерних складників (NP, VP), залежність/незалежність синтаксичної форми та її включення чи невключення до будь-якого складнішого мовного утворення, а також сукупність трансформаційних правил. Перехід від описових методів аналізу ранніх версій генеративної граматики (глибинна та поверхнева структури) до таких рівнів репрезентації речення як фонетична та логічна форми був підпорядкований створенню концептуальних засад універсальної граматики в межах теорії керування та звязування (Н. Застосування трансформаційних правил кореляції фонетичної й логічної форм дозволяє інтерпретувати поверхнево прості речення зі згорнутими пропозитивними структурами і формально складнопідрядні речення з особово-дієслівними підрядними як синтаксичні синоніми. V, 48) “будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!” Початковий період прилягання двох речень (етап 1) супроводжувався намаганням установити більш тісний звязок між ними, виражений сполучниками, в тому числі сурядними (етап 2 - паратаксис). Моделі порядку слів в складнопідрядних реченнях з омонімічними корелятивними парами слугують для розрізнення частиномовного статусу сполучного засобу: переважання моделі типу X (прислівник) - V (дієслово) - S (субєкт) спостерігається в реченнях із прислівниковими елементами у початковій позиції, а вживання моделі з дієсловом у кінцевій позиції - у випадку їх, оформлення сполучниками, як у (1).Це підтверджується наявністю розвинутої системи типів підрядного звязку в готській та результатами реконструкції у прагерманській мові, теоретичним підґрунтям якої слугує принцип реінтерпретації синтаксичних одиниць. Процес формування підрядних відносних речень від доісторичної доби до перших памяток германської писемності відтворено як багатоступінчастий перехід від атрибутивних утворень до відносних речень, оформлених релятивними маркерами, що походять від дейктичних елементів. Розгортання редукованих пропозитивних одиниць, наявних у складі простого речення в прамові, в одиниці вищого синтаксичного рівня відбувалося шляхом актуалізації їх предикативного потенціалу й ускладнення поверхневої структури.