Дослідження радянської і пострадянської історіографії школи "Анналів", яка у перший період свого існування була модерним явищем в історіографії, акумулювала новаторський досвід історичного дослідження, який повною мірою був визнаний науковими колами.
Аннотация к работе
Становлення Школи Анналів Розділ І. Радянська та пострадянська історіографія школи „Анналів” Феномен школи „Анналів” викликав цікавість у дослідників історії історичної науки практично відразу після своєї появи. Мабуть, про жоден історіографічний напрямок ХХ ст. не написано так багато, як про цю школу. Школа „Анналів” - це один з дуже небагатьох зарубіжних історичних напрямків, про який в СРСР щось було достоту відомо. Стійкий інтерес до школи „Анналів” та французької історіографії в цілому сформувався завдяки існуванню сильної радянської школи вивчення французької історії, зокрема Французької революції, тяглість якої поширювалася ще з дореволюційних часів завдяки творчості відомого російського історика Миколи Івановича Карєєва. В 1924-25 рр. вийшло в світ фундаментальне дослідження М.І.Карєєва про істориків Французької революції (3 томи), в якому містився аналіз значної кількості праць з даної проблеми. В ньому дана характеристика наукової діяльності А. Олара і Ж Жореса. Вона належить перу В.М. Даліна, який ще в 1936 р. в журналі „Історик-марксист” опублікував невелику замітку, де зазначив, окрім всього іншого, і про існування школи „Анналів”. Історики відкривають для себе нові теми досліджень та нові методологічні принципи роботи. Однією з перших після війни великих історіографічних праць, присвяченій цій темі, була „Політичні ідеї французької історіографії ХІХ ст.” М.А. Алпатова (1948). В другій половині 50-х рр. вийшла друком велика стаття В.М. Даліна про Люсьєна Февра, де автор вперше кваліфікував школу „Анналів” як крок вперед в розвитку французької історіографії другої чверті ХХ ст.. В цей же час в перекладі на російську мову була опублікована книга М.Блока „Характерні риси французької аграрної історії” з передмовою А.Д.Люблінської. В ньому відслідковується зміст процесів, що відбувалися у французькій історіографії з кінця 20-х рр., давався аналіз ідейно-методологічних позицій Л.Февра, М.Блока, Ф.Броделя, П.Ренувена. В 1970 р. остаточно сформувалася як дослідниця французької історіографії Лідія Таран, коли відбувся захист її кандидатської дисертації «Еволюція традиційного напрямку французької історіографії та творчий шлях П’єра Ренувена». До речі, останнє видання відіграло надзвичайно велику роль в дослідженні школи «Анналів», адже на його сторінках не лише постійно друкувалися розвідки з цієї теми радянських науковців, але й систематично виходили переклади наукових творів французьких вчених - представників школи «Анналів», наприклад, Ф Броделя, Ж Ле Гоффа, а також А. Собуля тощо. Окрім Л.Таран, до наукового доробку якої ми ще звернемося, як дослідники власне французької історіографії, у тому числі школи «Анналів» у 70-80-ті рр. визначилися М.Н. Соколова, Ю.М. Афанасьєв і В.М. Далін. В 1981 р. з’явилася книга В.Даліна про істориків Франції та Великої французької революції, в якій автор проаналізував історичні роботи та різні конфронтаційні концепції французької революції на загальному фоні розвитку історичної науки у Франції ХІХ-ХХ ст. Особливу увагу автор приділив школі «Анналів», її передісторії, становленню та подальшій еволюції. Перш за все вони пов’язані з діяльністю таких вчених, як М.А. Барг, А.Я. Гуревич, Ю.Л. Бессмертний, А.Л. Ястребицька, які не просто осмислювали та досліджували процеси, які відбувалися у французькій історіографії, як попередні дослідники, але й творчо враховували ці висновки в своїх наукових пошуках. Протягом довгих років уважно вивчав проблеми сучасної французької історіографії і медієвістики А.Я. Гуревич. А.Гуревич редагував книгу, супроводив її примітками, а також написав післямову, в якій дав детальний аналіз загальносвітоглядних поглядів М. Блока, особливо його методи дослідження соціально-економічних відносин у французькому селі з найдавніших часів до нових і в цілому високо оцінив його висновки про сутність феодалізму. Особливу увагу він звернув на проблеми соціально-історичної психології, їх постановку та розробку М.Блоком, Л.Февром та їх послідовниками - представниками «нової історичної науки» у Франції.