Виконання судових рішень. Історико-правовий аспект становлення виконавчої служби загалом. Існування приватного виконання судових рішень. Пропозиції щодо створення професійних судових виконавців та запровадження інституту приватних виконавців в Україні.
Аннотация к работе
Микола Марченко, канд. юрид. наук, доцент кафедри цивільного, господарського та кримінального права Інституту права та суспільних відносинАдже особа, яка звертається з позовом до суду, має на меті не лише отримання позитивного судового рішення, але й реального захисту свого порушеного права чи інтересу шляхом виконання такого рішення. У періоди підпорядкування українських земель Великому князівству Литовському, а згодом приєднання до Речі Посполитої на їх території діяли норми магдебурзького права, згідно з яким виконання рішень покладалося на судового пристава, який вибирався суддею з-поміж вільних громадян та мав право брати забезпечення, заарештовувати, накладати заборони щодо будь-якої людини та її майна по праву, коли він уповноважений до того судовим рішенням [1, с. Натомість функції з виконання судових рішень відійшли до волосних та сільських виконкомів, органів міліції та інших органів, утворених з ініціативи народу, а Декрет про суд № 2 нормативно закріпив положення про можливість виконання судових рішень різними органами до прийняття особливого декрету про виборні органі виконання [5], тобто наступив період розбалансованості системи інституту примусового виконання судових та інших рішень. Все це вказує на те, що держава стала приділяти все більше уваги вдосконаленню системи органів примусового виконання рішень, розширювала повноваження судових виконавців і тим самим формувала єдиний орган примусового виконання не тільки судових рішень, але й рішень інших органів. Таким чином, інститут судових виконавців залишався ключовим органом у механізмі примусового виконання судових та інших рішень, а судові виконавці перебували в штатах судів і у своїй діяльності безпосередньо підпорядковувалися судам.