Історія зародження та становлення принципу заборони агресивної війни, його сутність і значення для формулювання сучасного розуміння такого міжнародного злочину як агресія. Аналіз положень Статуту Міжнародного військового трибуналу та його Вироку.
Аннотация к работе
Становлення принципу заборони агресивної війни в рамках Нюрнберзького процесуПитання про такий злочин, як агресія, завжди було актуальним для міжнародно-правової доктрини та практики. Першим і найважливішим документом, який розпочав рішучу боротьбу за повне виключення агресивної війни проти народів, був Декрет про мир 1917 року, який проголошував принцип відмови від агресивної війни і визнавав її «найбільшим злочином проти людства». 6 Статуту злочинами проти миру були визнані планування, підготовка, розвязання або ведення агресивної війни, а також участь у «спільному плані або змові, спрямованих на здійснення будь-якої з вищезазначених дій» [9]. Відповідно до американського проекту «такі дії розглядаються злочинним порушенням міжнародного права і повинні підпадати під юрисдикцію трибуналу: а) порушення законів, правил та звичаїв ведення війни (такі порушення включають вбивства, катування військовополонених, звірства та насилля по відношенню до цивільного населення, безглузді руйнування міст та сіл, пограбування, а також порушення інших законів та звичаїв війни); б) розвязання агресивної війни; в) (вторгнення або загроза вторгнення) розвязування війни проти інших держав, порушуючи договори, угоди або завірення між народами, міжнародне право та ін.». Французький проект 6-ї статті передбачав, що «трибунал має право судити будь-яку особу, яка тим чи іншим чином здійснювала підготовку або керівництво такими діями: а) політикою агресії проти інших народів, яка проводилася європейськими державами і яка порушувала договори та міжнародне право; б) політикою звірств та переслідувань по відношенню до цивільного населення; в) розвязуванням та веденням війни засобами, які заборонені законами та звичаями міжнародного права та ін.» [5, с.