Проблема формування політичної еліти в роки національної революції в Україні у XVII ст. Аналіз ефективності виконання нею своїх функцій. Опис особливостей процесу її зародження й розвитку, фази піднесення та занепаду, Зовнішньополітична діяльність еліти.
Аннотация к работе
Становлення політичної еліти гетьманщини в період революції XVN ст.: особливості, суперечності, деструктивні процесиЯковенко та ін.) зробили вагомий внесок у вивчення її окремих аспектів, насамперед діяльності й політичних поглядів репрезентантів цієї соціальної групи, деструктивної ролі зовнішньополітичного чинника в її формуванні, виникнення старшинських угруповань та їх боротьби за владу, генеалогії старшинських родів, біографій державних діячів козацької України тощо. Так, сучасні історики й політологи чомусь явно недооцінюють одну з ключових ідей концептуального бачення цієї проблеми соціологом В.Парето, що полягає в необхідності виключення з елітного прошарку «тих, кому вдалося потрапити в їхні лави, не маючи відповідних отриманій етикетці якостей». В.Липинський неодноразово висловлював міркування, що еліта (за його означенням - «національна аристократія») визначається не стільки владними ресурсами, скільки якісною («будуючою», «обєднуючою») діяльністю на користь нації та держави (є «організаторами, правителями і керманичами нації», спроможними до «творчости, до проводу, до звязаного з ним риску, до жертви для громади, до влади і до сили»). Таке її тлумачення дозволяє, по-перше, наповнити поняття «еліта» його первинним змістом (тобто воно означає «краще, добірне»); по-друге, розглядати останню не як соціально-політичну константу суспільства - повсякчасно функціонуючу владну структуру, а тільки ту, яка є політично продуктивною; по-третє, зясовувати не тільки процеси формування еліти та її функціонування, але й занепаду, виродження, перетворення на контрпродуктивну владну меншину (квазіеліту, псевдоеліту, ерзацеліту). Зокрема вона почала домагатися зрівняння статусу козацтва зі шляхтою, повела рішучу боротьбу за відновлення православної церкви й ліквідацію унії, докладала максимум зусиль для утвердження в південних районах Київського воєводства козацького устрою й нової моделі господарювання, у силу чого перетворилася на козацьку еліту, адже ефективно обстоювала інтереси свого стану. Третій етап розпочався 1622 і тривав включно до 1638 рр. Він характеризувався перебранням старшиною на себе функції виразника й захисника інтересів українського («руського») народу, який уважали рівноправним із польським та литовським народами.