Аналіз соціально-історичних передумов становлення народних мов на території Західної Романії. Ключові концепти писемних пам’яток іспано-кастильської мови. Функціонально-системний аспект семантики слова іспано-кастильської мови в ракурсі її становлення.
Аннотация к работе
АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наукНауковий консультант доктор філологічних наук, професор, академік АН ВШ України Болдирєв Ростислав Васильович, Український гуманітарний інститут, кафедра германської філології, професор-консультант Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, ПРОФЕСОРКРЮЧКОВ Георгій Георгійович, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедра французької філології, завідувач кафедри доктор філологічних наук, професор Мінкін Лев Михайлович, Харківський національний педагогічний університет імені Г.Сковороди, кафедра романської філології, завідувач кафедри доктор філологічних наук, професор Собуцький Михайло Анатолійович, Київський національний університет “Києво-Могилянська Академія”,кафедра культурології, завідувач кафедри Захист відбудеться 15 лютого 2007 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.054.02 Київського національного лінгвістичного університету (03680, МСП, Київ-150, вул.Розвиток різних напрямів у сучасній науці про мову відзначається, насамперед, однією головною особливістю, а саме, прагненням охарактеризувати розвиток мови в її цілісності з урахуванням реального функціонування в суспільстві (В.О.Аврорін, Н.Д.Арутюнова, Р.О.Будагов, О.М.Гаркавець, О.С.Кубрякова, Б.О.Серебренніков, Л.П.Якубинський). У сучасному теоретичному мовознавстві мова розглядається як феномен такої людської діяльності (Ж.Вандрієс, В.А.Звегінцев, Г.В.Колшанський, Г.В.Степанов, Ю.С.Степанов), результатом якої є системна реалізація комунікативних потреб суспільства в цілому і певних соціальних груп й професійних колективів та окремих людей за допомогою цілеспрямованого використання всіх компонентів мовної структури. Функціонування народної (романської) мови (романсе) в епоху створення перших літературних памяток іберо-романського мовного ареалу зумовлює потребу всебічного аналізу її становлення і закономірностей розвитку. Новим у дослідженні мовних памяток початкового етапу формування національної мови і національної літератури Іспанії став міждисциплінарний підхід, який сприяв розкриттю залежності активного функціонування в мовному колективі тих чи інших фрагментів лексичної системи мови від еволюції мовної свідомості в історії суспільства, а також виявленню культурно-історичних умов становлення національної мови Іспанії в діахронії. Практичне значення роботи полягає в тому, що отримані в результаті дослідження дані можуть стати як теоретичним, так і практичним матеріалом при розробці розділів історичної еволюції звукової матерії мови в курсах історії іспанської мови і романського мовознавства (розділи “Становлення фонетичної системи національної мови”, “Системний характер фонетичних змін”, “Джерела зміни фонетичного обрису слова”), при читанні спецкурсів із проблем мовного динамізму (розділи “Тенденції розвитку і характерні особливості романських мов”, “Становлення літературної норми”), синхронії і діахронії в мові та мовленні і зафіксованої у мові картини світу.У 1536 (1535?) р. іспанський гуманіст Хуан де Вальдес створює “Dialogo de la lengua” (“Діалог про мову”), у якому звучать ноти переваги кастильської над латинською і тосканською мовами. Право національних мов на їхнє існування утверджується італійськими вченими: Спероні в “Діалозі про мову” (1547), П.Бембо в “Міркуваннях про народну мову” (1525), Кастиліоне в “Придворному” (1528), Ж.Джеллі в “Міркуваннях навколо мови” (1546); французькими вченими: Ж.Торі у “Квітковому полі” (1529), Ж.Дюбелле в “Захисті й уславленні французької мови” (1531), у роботах Ж.Дюбуа, Л.Мегре, Роберта Етьєна, Анрі Етьєна, Ю.Ц.Скалігера та іншими. Франсіско Санчес де лас Бросас (1523-1601), продовжувач справи А. де Небріхи, послідовник Ю.Ц.Скалігера, тісно повязуючи у своїй теорії мову і мислення, основну роль відводить людському розуму, здатному зрозуміти принципи будови не лише мови, але й усього Всесвіту. І теоретичні, і практичні цілі, поставлені вченими минулого, зіграли важливу роль у розвитку наукової думки, у породженні нових гіпотез і теорій у науці про мову, в утвердженні концепцій суспільного характеру людини і мови. Коли лінгвісти за прикладом Ф. де Соссюра почали розглядати мову “у самій собі і для себе”, вони визнали принцип, що став провідним для всієї сучасної лінгвістики: мова утворює систему.Хоча корені цієї мови сягають стародавньої пори і основа її структури локалізується в перехідному періоді народної романської мови (VI-IX-X ст.ст.), стовбур її розвивається саме в XII-XVI століттях, щоб набути певної форми в наступні за кастильським періодом епохи - XVII ст. і до сьогоднішнього дня. Історичний взаємозвязок мови і літератури виражає закономірності розвитку самобутньої духовної культури народу, живлющі сили якої - історія, звички, бажання, мета, віра, почуття, пісні, казки тощо - сприяють динаміці історико-літературного процесу, динаміці удосконалювання мовних форм думки, мовних процесів у мовленнєвій діяльності.