Охарактеризовано здобутки викладачів Львівського університету в розвитку теорії та практики вивчення фольклористики. Визначено наукові і освітні традиції львівського фольклористичного університетського осередку, які розвиваються завдяки викладачам.
Аннотация к работе
СТАНОВЛЕННЯ ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТСЬКОГО ФОЛЬКЛОРИСТИЧНОГО ОСЕРЕДКУ В ПЕРШІ ДЕСЯТИЛІТТЯ XX СТ.These and other achievements of Lviv University teachers in the early decades of the twentieth century resulted in establishing the main professional principles of Ukrainian folklore’s theory and practice, scientific and educational traditions of Lviv university folklore centre which are constantly developing through scientific dispatching, gathering, pedagogical work of teachers of the modern folklore department named after Filaret Kolessi in Lviv National Ivan Franko University. Упродовж перших десятиліть XX ст. в українській освіті й науці кристалізувались фундаментальні засади вивчення, дослідження, інтерпретації фольклорних текстів, що підтверджує послідовне використання в науковій та освітній практиці теоретично обґрунтованих понять: фольклор / етнографія, фольклористика, фольклор / усна народна творчість / народна словесність тощо. Зокрема, перший завідувач кафедри руської (української) словесності Яків Федорович Головацький (1814 - 1888), лінгвіст, етнограф, поет, священик, співзасновник обєднання «Руська трійця», обґрунтував нову для середини XIX ст. ідею вивчення народної словесності: усна народна творчість, народний побут є основою пізнання власного народу, його менталітету, його місця у світовому контексті, що й визначило напрями розвою «руської словесності». З ім’ям доктора філософії, професора «руської» мови і літератури, засновника товариства «Просвіта», голови філологічної секції Наукового товариства імені Тараса Шевченка, декана філософського факультету, завідувача кафедри української (руської) словесності Університету Яна Казимира (1867-1894) Омеляна Михайловича Огоновського (1833 - 1894) пов’язаний новий етап вивчення народної словесності, що відзначався історико-хронологічним підходом до вивчення українського літературного процесу, обґрунтуванням методологічних засад викладання лінгвістичних і літературознавчих курсів народною, розмовною мовою. Необхідно зауважити, що він один із перших визначив сутність базового поняття «фольклор», теоретично розмежував дефініції наук «фольклористика» та «етнографія», окреслив інтерферентні зв’язки фольклористики з іншими науками, визначив методологічний інструментарій аналізу фольклору (зокрема, порівняльні методи дослідження), а також сприяв інтердисциплінарному розмежуванню напрямів фольклористики (етномузикологія, теоретична фольклористика, текстологія тощо).