Виникнення і розвиток Гетьманщини. Соціальна структура та економічні позиції козацтва. Слаборозвинуті грошові відносини. Адміністративні функції генерального штабу. Основні закони Української влади. Становище гетьмана Розумовського при дворі Катерини.
Аннотация к работе
концепція Росії як унітарної держави настільки глибоко вкорінилась у свідомість правлячої еліти, що будь-яка політика компромісів з новонародженим національним рухом у цих колах не сприймалася серйозно. Поки експансія Росії обмежувалася малозаселеними територіями, де проживали кочівники і невеликі козацькі ватаги, безпосереднє адміністративне приєднання нових земель не зустрічало великого опору. Однак під час своєї експансії на захід Росія підкорила території й народи, які вже мали добре розвинену концепцію юридичної окремішності, регіональних привілеїв і самоврядування. Тому Росія, намагаючись зберегти єдину адміністративну систему, змушена була пристосовуватись до реалій існування окремих привілейованих територій. Серед основних, хоча й не досліджених тенденцій російської історії, завжди була боротьба між доцентровими силами, що відстоювали одноманітність в адміністративному устрої, соціальній структурі і навіть культурі, та відцентровими силами, які вимагали дотримання прав таких особливих привілейованих територій, як Україна, Прибалтика, Царство Польське і Велике Князівство Фінляндське.Жорстокість революції була породжена переплетінням соціального, релігійного і - певною мірою - національного гноблення, протест проти якого на деякий час обєднав більшу частину українського православного населення, включаючи дрібну шляхту, клір, козаків і селян. У винагороду за це козаки вимагали визнання певних «козацьких прав і привілеїв»: самоврядування, права на власну землю, на полювання, рибальство і торгівлю, на виробництво алкогольних напоїв, звільнення від податків. Православна віра була сполучною ланкою між козаками і українськими селянами, міщанами і деякими прошарками шляхти. Несподівано Хмельницький разом з козаками опинився на чолі коаліції козаків, православної шляхти, міщан, священиків і селян. Єдиним привілеєм нової шляхти, якого позбавлялися козаки, було право на використання праці селян.У XVII ст. завжди, коли гетьман приходив до влади, цар підтверджував «українські права і вольності», але московська влада мала свій погляд на ці привілеї, їх природа і обсяг були викладені дуже нечітко у Переяславській угоді, оскільки кожна сторона по-своєму розуміла наміри протилежної і не мала повної уяви про її державні інститути. Цар, на думку козаків, повинен був гарантувати безпеку території, а козацьке військо зберігало при цьому фактичну незалежність, право на прибутки з іноземних походів і одержувало легітимне визнання своєї ролі в Україні. Ця концепція царської влади яскраво проявилася, коли московський посол у Переяславі відмовився присягнути від імені царя, оскільки не можна було навіть мислити про те, щоби субєкт вимагав присяги від самодержця. Московити прагнули отримати політичний контроль над Україною, послабити Польщу та скористатися з послуг Запорозького війська, тоді як запорожці шукали військової підтримки у своїй тривалій боротьбі проти Польщі. У державі, де влада царя була теоретично необмеженою, не було місця територіальним привілеям, корпоративним правам соціальних груп, магдебурзькому праву або Литовському статуту - тобто усім суттєвим елементам українських прав і вольностей.Перебуваючи тривалий час у Санкт-Петербурзі та Москві, гетьман Розумовський використав своє становище для досягнення певних поступок для Гетьманщини. Він зі своїм штабом на чолі з генеральним писарем Василем Туманським та генеральним осавулом Іваном Скоропадським підтримували постійний звязок з іншими членами Генеральної канцелярії в Гетьманщині і були дуже добре поінформовані про потреби українських земель. Перебуваючи у Москві, гетьман Розумовський наказав провести новий перепис населення Гетьманщини 3 і проявив великий інтерес до відновлення, принаймні часткового, судової системи Речі Посполитої, що була запроваджена в Гетьманщині раніше. Але більш важливим було те, що меморандум міг добре послужити Теплову за будь-яких змін при дворі: підтримуючи Паніна, він підстраховував себе на випадок перемоги Бестужева. Не звертаючи жодної уваги на те, що між Гетьманщиною і царем існували договірні відносини, Теплов повторював звинувачення Петра І, що між 1657 і 1708 рр. усі гетьмани були зрадниками або схильними до зради.Не лише інституції Гетьманщини були замінені імперськими, асимільована і зрусифікована була частина українського суспільства, яке різко поляризувалося, місто з його етнічно перемішаним населенням і численними чиновниками стало русифікованим, тоді як село, де проживали козаки, селяни і шляхтичі, залишалося здебільшого українським. Слово «українець» стало фактичним синонімом слова «селянин». Крім зведення українців до рівня переважно селянської нації, інтеграція Гетьманщини в імперію означала, що Україна вже вважалася не порубіжною землею, а глибоким тилом Росії. Повне поглинення Гетьманщини в імперію підсилило ту ідею, згідно з якою українці та росіяни були одним народом, розділеним через «підступні» польські інституції та норми.