Процес розробки і удосконалення концепції та моделі освіти в УСРР, їх оригінальність і самобутність, об"єктивно-історична оцінка. Етапи розвитку мережі навчальних закладів, їх кадровий склад. Принципи формування учнівських та студентських колективів.
Аннотация к работе
Становлення і розвиток нової системи освіти в УСРР у 20-ті рокиВони, зокрема, передбачають: створення у суспільстві атмосфери загальнодержавного, всенародного сприяння розвитку освіти; відхід від авторитарної педагогіки; забезпечення розвитку освіти на основі прогресивних концепцій; підготовку нового покоління педагогічних кадрів; створення правової і нормативної бази освіти. У цей час відбувалось відродження української культури і освіти як її складової частини, створились умови, які впливали на процес становлення і розвитку нової системи освіти. Це стосується насамперед основних принципів освіти (доступність, гнучкість, прагматизм, єдність та наступність системи освіти); побудови освітньої моделі ступенями, коли кожний ступінь спирається на нижчий і продовжує його; розгортання мережі навчальних закладів з українською мовою навчання; намагання розвязати проблему фінансування освітніх установ шляхом залучення поряд з бюджетними широкого кола додаткових альтернативних коштів; надання статусу вищих навчальних закладів (поряд з університетами та інститутами) технікумам (училищам), коледжам; використання концептуальних ідей розвитку освіти, сформованих у Західній Європі і США тощо. Мета дисертаційного дослідження: комплексно зясувати усі аспекти і компоненти становлення і розвитку нової системи освіти у 20-і роки і кожного з них окремо; встановити особливості національної системи освіти, позитивні тенденції; звільнити нашу уяву від старих та новітніх ідеологічних нашарувань. Методологічною основою дослідження є система наукових принципів і методів, що спираються на діалектику, сучасні світові погляди на освіту як головну ланку розвитку суспільства та позитивні ідеї закладені у «формальному» і «матеріальному» підходах до освіти.Наукові роботи з цих питань, виходячи з проблемно-хронологічного підходу, умовно слід поділити на чотири періоди: перший - 20-і - початок 30-х років, другий - 30-і - перша половина 50-х років, третій - друга половина 50-х - 80-і роки, четвертий - 90-і роки. Ряппо, науковий аналіз мережі і структури, окремих ланок системи освіти, методики викладання у єдиній трудовій школі, поєднання загальної і професійної освіти, форм закладів освіти зводиться до того, що ця система є певним здобутком і її уніфікація на зразок російської буде помилкою, то у працях російських авторів ці питання висвітлювались переважно під негативним кутом зору. До них слід віднести розробку та удосконалення концепції та моделі освіти в УСРР та їх обєктивну оцінку; систему фінансування навчальних закладів; альтернативні аспірантурі форми підготовки науково-педагогічних кадрів; пошуки ефективних форм і методів перевірки знань учнів та студентів; організацію і форми навчального року; принципи комплектування колективів учнів та студентів, їх розвиток та фактичне дотримання; діяльність учнівських і студентських економічних та професійних організацій, організацій загальноучнівського і загальностудентського представництва з реформування системи освіти тощо. Отже, вивчення історіографії проблеми свідчить про те, що незважаючи на велику кількість досліджень, які були безпосередньо присвячені розгляду питань освіти в Україні у 20-і роки, або так чи інакше торкались освітніх аспектів, немає робіт, що комплексно охоплювали б становлення і розвиток освіти в Україні протягом 20-х років у межах усієї системи. Документи урядових установ та організацій дали змогу вивчити законодавчу основу і правове поле, на які спирались у своїй діяльності установи освіти при розбудові нової системи освіти в Україні.