Аналіз стану розвитку соціально-гуманітарної сфери в процесі трансформаційних змін України. Визначення проблемних питань у соціогуманітарній сфері. Потреба удосконалення механізмів державного регулювання розвитку соціально-гуманітарної сфери в Україні.
Аннотация к работе
Здійснено аналіз стану розвитку соціально-гуманітарної сфери в процесі трансформаційних змін України. Identified areas in socio-humanitarian sphere, namely conceptual disregard for social and humanitarian component, the lack of a systematic approach to prioritizing social and humanitarian policies and implementation mechanisms; inefficient use of funds allocated for social and humanitarian needs; poor targeting and the effectiveness of transfer policy; deterioration of social and humanitarian infrastructure; Loss of knowledge and labor; threat to social and humanitarian foundations of the country. Proved that in Ukraine formed socio-humanitarian model that does not provide the solution of problems of social progress, but rather generates various manifestations of decay of society. Despite the fact that social and human development always defined as one of the priorities of state policy in practice it actually limited the increase in the nominal amount of various social benefits. It was found that systemic deformations Institute of Social Policy in Ukraine are: the slow pace of social reform; unfinished pension reform; a sharp deterioration in the labor market, trends in active layoffs and deterioration of wages of employees; imperfect legal security in the field of social protection, lack of a unified social rights; irrationality of social services, network congestion state budget institutions that perform different functions in the social sphere; active increase in public spending on social protection and social security.Соціально-гуманітарна сфера дедалі більше перетворюється на системоутворюючий і стратегічно важливий чинник розвитку держави. Проникаючи в усі інші суспільні сфери, вона трансформується і перетворює ці сфери на якісно новий соціально-гуманітарний простір, стан справ у якому є безпомилковим індикатором науково-технологічного, культурно-інформаційного, освітнього рівня країни, квінтесенцією її досягнень і здобутків у цих галузях. Особливо гостро постає потреба удосконалення механізмів державного регулювання розвитку соціально-гуманітарної сфери в Україні, визначення чіткої мети соціально-гуманітарної політики, завдань, механізмів і етапів її реалізації.Системними деформаціями у соціально-гуманітарній сфері України є: брак стратегічного бачення інституціональних трансформацій цієї політики - панівною залишається захисна функція держави, а інтеграційний і розвиваючий потенціал соціальної політики не затребуються повною мірою як важливий ресурс здійснюваних соціально-економічних реформ; відсутність системного підходу до формування державних соціальних гарантій, сучасного інструментарію вибору пріоритетів соціальної політики і механізмів її реалізації; повільне просування соціальних реформ; уповільнення темпів зростання реальної заробітної плати через прискорення інфляційних тенденцій; значна диференціація заробітної плати в регіональному вимірі та за видами економічної діяльності; незавершеність пенсійної реформи; різке погіршення ситуації на ринку праці, тенденції активного звільнення працівників і погіршення стану з оплатою праці працюючих; недосконалість нормативно-правового забезпечення у сфері соціального захисту, відсутність єдиної системи соціального права; надмірна кількість задекларованих соціальних пільг за фактичного недотримання принципів їх цільового призначення, збільшення кількості пільг і розширення кола пільговиків не підкріплено можливостями бюджетного фінансування; нераціональність системи соціальних послуг, перевантаженість держави мережею бюджетних установ, які виконують різні функції в соціальній сфері; зведення соціальної політики до переважання елементів компенсаційного характеру стосовно окремих верств населення, різних регіонів; безадресність під час розподілу значної частини державних коштів, які направляються на соціальний захист населення; фізичне та моральне старіння матеріально-технічної бази; недостатня соціально-економічна привабливість науково-технічної діяльності; відсутність діючого механізму впровадження інноваційних розробок і проектів; відсутність чітких стратегічних пріоритетів державної соціальної політики; суперечність із цілями посткризової модернізації економіки та суспільства чинної державної моделі соціально-гуманітарної політики; інертність адаптаційних механізмів, яка сприяє поширенню бідності.