Аналіз походження і розвитку в архітектурній ідеології ХХ ст. середовищних ідей і уявлень про роль споживача в проектному процесі. Вивчення змін у світовій практиці середовищного та партисипаційного підходів. Систематизація прецедентів проектування.
Аннотация к работе
ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БУДІВНИЦТВА І АРХІТЕКТУРИ Средовищний підхід і програми участі в архітектурі 1960-1990 р.Захист відбудеться “25” січня 2000 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.056.02, Харківський державний технічний університет будівництва та архітектури, м. З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Харківського державного технічного університету будівництва та архітектури, м. Досліджено й описано процес становлення і розвитку змін середовищної і партисипаційної ідеології в архітектурі ХХ ст. Виявлено специфіку застосування методів середовищного проектування та програм участі в Україні в умовах перехідного періоду і причини ускладнень, що виникають при впровадженні середовищних ідей і методів у вітчизняну практику архітектурно-містобудівного проектування, а також в архітектурне навчання та в управління містом. Запропоновано моделі включення партисипаційо-середовищних методів у практику архітектурного проектування і муніципального управління і побудови процесу архітектурної підготовки з використанням середовищної ідеології та партисипаційних (міждисциплінарних) підходів і методів.Робота присвячена розглядові звязку між середовищним підходом і програмами участі (які також називають “партисипацією”, “рухом до споживача” та ін.). До основних ідей “середовищного підходу” належать визнання того факту, що розвиток міського середовища підлягає своїм власним законам, які не залежать від волі проектувальника та виступають для нього як “природні” закони; визнання апріорної цінності існуючого міського середовища; розуміння середовища як єдиного морфологічно-діяльнісного явища та включення в поняття середовища не тільки морфологічної і функціональної, але також і субєктивної складової. У цих роботах архітектурне середовище розглядається як антропогенний ландшафт, у контекстах екосистемного підходу, процесів сприйняття архітектурного оточення людиною тощо. Грюмбака та ін., де розглядалися взаємовідносини людей і середовища, вплив архітектурної продукції на людську поведінку, приклади “зворотнього звязку” між споживачем та архітектором. Метою даної роботи є виявлення причин, що обумовили одночасну появу в архітектурі ХХ ст. середовищного підходу та практики участі споживачів у проектуванні, розкриття природи взаємозвязку між ними і, на цій основі, розроблення пропозицій щодо активного освоєння цих методів у вітчизняному архітектурному проектуванні та освіті архітекторів.У першому розділі “Середовищний підхід і партисипація в системі сучасної архітектурної ідеології” розглядається історична логіка формування ідей “середовищного проектування” і поступового розвитку участі споживачів у виробленні проектних рішень. Однак професійне ставлення до середовища і споживача практично не змінилося: архітектор, як і раніше, мислився як майстер-творець, а споживач - як пасивний обєкт маніпуляцій. поняття архітектурного середовища спирається не на системні категорії (процесу, структури, функції і т.д.), а на категорії “місця” і “ситуації”; при цьому є принциповим, що субєкт проектної діяльності не співпадає із субєктом діяльності в середовищі; відтак, прийняття адекватного проектного рішення настає як результат включення середовищного субєкта (громади, населення, “людини з вулиці”) у процес проектування. Розглянуто діапазон організаційних варіантів, що включає шість типів відношень “архітектор - майбутній споживач”: (1) архітектура для архітектури, (2) технократичний соціалізм (спроби втілити засобами архітектури принципи соціальної рівності), (3) міждисциплінарний підхід, (4) адвокативне планування, (5) самопроектування і (6) архітектура без архітектора. У розвитку взаємовідносин між архітектором і споживачем виділено низку основних віх, що позначають процес становлення середовищної і партисипаційної практики: Х Конгрес CIAM і проголошення кінця “героїчного” періоду Модерного руху (1956); студентські протести проти модерністських догм, початок широкого “руху до споживача”, що набуде пізніше форми архітектурної адвокатури та “захисного планування” (1968); Всесвітня конференція “ХАБІТАТ-76” і рекомендації Юнеско щодо історичних ансамблей; прийняття у низці країн законів про партисипацію (1976); прийняття Міжнародної хартії про охорону історичних міст (1987); Всесвітня конференція “ХАБІТАТ-ІІ” і прийняття Стамбульської декларації “Екополіси - поселення зі сталим розвитком” (1996).Ідеї середовищного підходу завдячують своїм походженням кризі функціоналістської ідеології, рухові за цивільні права, екологічному рухові і поширенню уявлень про нову активну роль споживача в проектному процесі та їх розвиткові у системі архітектурної ідеології ХХ ст., а також тісно повязані з соціальними дослідженнями та експериментами к. Становлення середовищних і партисипаційних ідей і практики можна поділити на такі основні етапи: - 40-ві - 50-ті рр. У вітчизняній архітектурі, внаслідок особливостей радянської суспільної моделі, середовищні дослідження 70-х - 80-х рр.