Законодавча база, якою керувалась Церква у своїй діяльності. Засоби впливу на порушників закону про сповідь, роль світської влади, межі її компетенції. Ставлення українського суспільства XVIII ст. до обов’язку регулярної сповіді перед парафіяльним ієреєм.
Аннотация к работе
Національна академія наук України АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наукРобота виконана у відділі історії України середніх віків і раннього нового часу Інституту історії України НАН України. Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Горобець Віктор Миколайович, Інститут історії України НАН України, провідний науковий співробітник відділу історії України середніх віків та раннього нового часу, завідувач центру соціальної історії. Захист відбудеться «24» квітня 2009 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.235.01 при Інституті історії України НАН України (адреса: 01001, Київ-1, вул.У християнському світі, де моральність особи визначається через ставлення людини до Бога і окреслюється поняттями “гріх” (як порушення Божих заповідей) та “чеснота” (Богоугодна поведінка), роль механізму регулювання суспільної моралі* значною мірою виконувала Церква. Оскільки уявлення про благочестя далеко не завжди відповідає колективним практичним стратегіям індивідів (що значною мірою формуються під впливом ситуативного розуміння користі, тиску обставин тощо), тож великої ваги набуває аналіз дисциплінуючих заходів Церкви та відповіді на них окремих осіб. На прикладі значення сповіді в житті лаїка простежується роль православної Церкви у вихованні благочестивих мирян та окреслюються основні важелі безпосереднього впливу духовенства (через Таїнства Сповіді і Причастя) на свідомість та моральний стан пастви. У центрі уваги дослідження - система заходів православної Церкви щодо контролю за регулярністю сповіді мирян у парафіяльного ієрея, покликана “вирівняти” і “покращити” морально-релігійне життя людей відповідно до пропагованого Синодом розуміння “благочестя” і віри, а також дієвість цих заходів. XVIII ст. припадає остаточна ліквідація Синодом залишків колишніх прав Київської митрополії, що вплинуло на пониження статусу Київської митрополії до рівня пересічної єпархії, та підпорядкування православної Церкви державним інтересам Російської імперії.До другого тематичного блоку можна віднести роботи, присвячені вивченню соціально-релігійної тематики, увага до якої зросла під впливом західноєвропейської історіографії з її гуманістичною настановою. До вивчення морально-етичних норм та різних проявів народної побожності жителів Давньої Русі та Російської імперії звертаються сучасні російські науковці, котрі працюють у галузі історичної антропології (А. Насправді це - окремий комплекс джерел, який складається із донесення (“прошенія”), матеріалів судового розшуку (запитальники, допити задіяних осіб і свідків, характеристики духівників дані фігурантам справ, розписки про сповідь в інших парафіях тощо), супровідна документація, що відображає стосунки КДК в ході слідчої процедури із різними гілками влади, протоколи засідань духовних правлінь і консисторії, їхні рішення. Тому для розуміння способів урегулювання порушень усталеного порядку з боку Церкви і держави були використані різні правові кодекси (церковні та світські), які в різний спосіб використовувалися в тогочасній юридичній та літургійній практиках (Литовські статути, законодавство Російської імперії, зокрема Духовний регламент, святоотецька література, тогочасні видання требників, служебників, молитовників, окремі видання чину сповіді, «розрішальних» молитов, Кормча книга, українські і московські видання т. зв. З 1765 р. в разі неплатоспроможності особи, що пропустила сповідь, передбачалось замінити тілесні покарання на духовні, а в 1801 р. штрафи за сповідь для всіх категорій населення були замінені публічною єпитимією.Тож поширене в 1737 р. на теренах Київської єпархії синодальне законодавство про сповідь не знаходило належного розуміння як з боку українського соціуму, так і церковної влади. Попри низку урядових, синодальних та митрополичих указів, покликаних впорядкувати і налагодити якомога більш дієвий нагляд за регулярністю сповіді в Київській митрополії, такі заходи сходили нанівець, коли йшлося про просте духовенство, позбавлене зацікавленості веденням відповідної документації. Занадто ж ретельне навязування громаді чужих і незрозумілих для неї вимог неодмінної сповіді в парафії із накладенням в разі потреби єпитимій з суворими приписами церковного правила призводило до розбрату з парафіянами. Не останню роль у послаблені дієвого контролю за річною сповіддю парафіян в досліджуваний період відігравали право вільного пересування жителів Лівобережної України, існування домових та відкриття впродовж століття нових церков, брак чіткої структури церковно-адміністративної підзвітності окремих духовних управлінь та незацікавленість тогочасної світської влади (як імперської так і полково-сотенної адміністрації) в продуктивній співпраці в цій царині із церковними інституціями. Натомість світська влада впродовж XVIII ст.