Кваліфікація шахрайства, його про відмінність від інших форм розкрадання. Класифікація способів вчинення шахрайства. Системно-структурний метод дослідження способів його вчинення. Обман або зловживання довірою як способи вчинення данного злочину.
Аннотация к работе
Способи вчинення шахрайств відносно власності особи в сучасних умовах Спосіб вчинення злочину суттєво впливає на розслідування та кваліфікацію злочинного діяння, його ознаки займають центральне місце у криміналістичній характеристиці злочину. Та якщо у науці кримінального права розроблене уособлене поняття, то у криміналістиці воно, за ствердженням М.І. Панова, асимілюється [1, c.26]. Ґрунтовні дослідження способу вчинення злочину належать ученим-криміналістам, які розуміли спосіб вчинення злочину як об’єктивно і суб’єктивно обумовлену систему поведінки суб’єкта до, в момент і після вчинення злочину, яка залишає різного роду характерні сліди на зовні, допомагає, використовуючи криміналістичні прийоми і засоби, отримати уявлення про сутність того, що відбувалося, поведінку злочинця, його особистісні дані тощо [2, c.48; 60; 25]. Найбільш прийнятною для дисертанта є точка зору Р.С. Бєлкіна, який розуміє даний елемент криміналістичної характеристики, як систему дій з підготовки, вчинення та приховання злочину, детермінованих умовами зовнішнього середовища, психофізіологічними властивостями особи, які можуть бути пов’язані з вибірковим використанням певних знарядь чи засобів, умов місця та часу і поєднаних загальним злочинним задумом [1, c.79]. Але і воно, вказує Г.М. Анісімов, не позбавлене критичного зауваження стосовно того, що є неконкретним, абстрагованим, розмитим, оскільки не містить вказівки на специфіку способу вчинення злочину й ознак, що відокремлюють його від злочинної дії, яка складається з декількох актів поведінки. С.М. Зав’ялов вважає, що спосіб вчинення злочину слід вивчати не тільки як різновид діяльності людини, якій притаманні всі соціально-психологічні якості, а й систему дій (бездіяльності), дослідження якої сприяє створенню ефективних бар’єрів злочинності. Говорячи про відмінність шахрайства від інших форм розкрадання, постанова № 12 Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» вказує, що ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього винному під впливом обману чи зловживання довірою. Навіть у межах наукового дослідження неможливо навести вичерпний перелік способів вчинення шахрайства, оскільки його зміст можуть складати різноманітні дії, залежно від винахідливості злочинця, переваг, вимог, досвіду, форм майнових цінностей, особи потерпілого. Традиційні способи добре відомі слідчій практиці: підміна відрахованої суми фальсифікованим предметом, що нагадує пачку грошей (грошові «ляльки»); обман при розміні грошей («ломка» купюр); продаж підроблених ювелірних виробів (формазонство); застосування шулерських прийомів у грі у кістки, наперстки, використання форменого одягу, тощо. Вивчення емпіричного та теоретичного матеріалу дало дисертанту підстави для наступної класифікації сучасних способів шахрайства відносно власності особи залежно від сфери застосування обману або зловживання довірою: - шахрайство у сфері релігійних відносин (в Україні мають поширення традиційні конфесії (православ’я, католицизм, мусульманство, протестантизм), представники яких відрізняються усталеними поглядами і традиціями. Дисертант дотримується думки дослідника обману Б.С. Нікіфорова про те, що результатом шахрая є спотворення уяви жертви про його дійсний інтерес та, як наслідок, спотворення волевиявлення потерпілого [8, c.87].