Специфіка діалогічних та ігрових проявів у скрипкових концертах ХХ століття. Музикознавчий аналіз засобів музичної виразності концертів для скрипки з оркестром К. Шимановського, Б. Бартока, І. Стравінського, Д. Шостаковича, Є. Станковича та М. Скорика.
Аннотация к работе
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавстваОсобливого резонансу вони набули в музичному мистецтві та в науці про музику, адже саме у ХХ столітті різноманітні прояви діалогу та гри, накопичені багатовіковою музичною історією з плином часу, були узагальнені, підсумовані і на новому рівні отримали подальший розвиток. Ось чому особливу зацікавленість викликає питання про дію принципів діалогу та гри саме в сольному (зокрема скрипковому) концерті. Немає сумнівів, що у звучанні „живої” музики зустрічаються моменти, коли практично неможливо відокремити дію принципу гри від принципу діалогу. В свою чергу, розмежування проявів діалогу та гри в музиці дозволить виявити умови їх взаємодії, дослідити міру їх підпорядкованості або рівнозначності, риси їх схожості і розбіжності. Цікаво також простежити віхи становлення діалогу та гри, їх вплив на різні типологічні модифікації концерту, особливості їх прояву в творах ХХ століття.У Вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначено предмет дослідження та його мету, вказано на наукову новизну та практичну цінність роботи.Асафєвим, загострює питання про особливості дії діалогу в контексті жанру концерту. Ахмедходжаєвою, автор дисертації зупиняється на наступних значеннях: концертність - це «механізм суспільно значущої форми художньої комунікації, що обумовлює актуалізацію основних соціальних функцій мистецтва…»; концертування ж є особливим типом музичного мислення, через який упредметнюється концертність мовою музики. Другий розділ - „Віхи становлення принципів діалогу та гри в жанровому полі скрипкового концерту” - розкриває історичну еволюцію жанру, під час якої поступово кристалізуються принципи, що вивчаються в дисертації. Так, в ранній період XV - початок XVI ст., коли відбувається розвиток струнних смичкових інструментів, можна говорити про невиразність і невизначеність проявів діалогу та гри в інструментальній музиці: принцип діалогу представлений скоріше спільним творенням учасниками ансамблю музичного простору; ігрове джерело проявляється з суто технічного боку - як зародження віртуозної майстерності. Щодо російської музики першої половини XX століття, то, на думку дослідників, у ній складається інша картина: симфонічний розвиток зберігає провідні позиції, асимілюючи концертування, причому, діалогічність розвитку музичної думки зберігає свої позиції смислового ядра концерту, про що пише А. Уткін.