Вивчення складних і суперечливих явищ в естетиці, відображених у текстах культури. Розпрозорення есеїстського наративу. Розкриття процесу самоактуалізації автора. Класифікація текстів філософського роману. Систематизація та створення проблемального поля.
Аннотация к работе
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософських наукРобота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на кафедрі етики, естетики та культурології філософського факультету. Науковий консультант - доктор філософських наук, професор Панченко Валентина Іванівна, завідувач кафедри етики, естетики та культурології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Оніщенко Олена Ігорівна, завідувач кафедри суспільних наук Київського національного університету театру і кіно імені І.К. Захист відбудеться 24 червня 2008 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.28 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.При цьому не треба забувати, що філософський роман ХХ ст. виник і “буттював” у складний період, на скресах зламу традиційних форм, різкого загострення суперечностей у різних гуманітарних сферах, та й у самому гуманітарному знанні, зокрема, в методології - між позитивізмом та ірраціоналізмом, сцієнтизмом та герменевтикою, логічно-поняттєвими підходами та загальногуманітарними; в естетиці - між культурним і цивілізаційним, класичним і некласичним, традиційним і аванґардним; в онтології - між емпіричним і трансцендентним, всезагальним і окремим, природним і культурним, духовним і тілесним, душевним і тілесним тощо. Філософський роман, здійснюючи цю пізнавально-естетичну функцію філософії, як жодний інший літературний жанр (крім поезії), намагається наблизитися до творення мовного образу істини, що його так хочеться запеленгувати - відчути, уявити, побачити, - але поки що не складається. Тим часом філософський роман, прилучившись до маґістрального інтелектуального діалогу ХХ ст. довкола стрижневих питань епохи, відгукнувся зустрічним, раціональним рухом щодо процесу естетизації філософії, взявши курс на філософізацію літератури, на втілення в літературному тексті інтелектуалістського типу світогляду з превалюванням у ньому розсудкового, логізованого, поняттєвого дискурсу, в деяких текстових фраґментах геть-чисто позбавленого інтуїтивно-образної художності. Абсорбуючи in corpora і літературу, і філософію, тяжіючи до тотальності й універсальності, філософський роман певною мірою як полігенетична структура виступив в іпостасі самосвідомості гуманітарного знання. Художньо-образна структура тексту “працювала” на авторську філософсько-естетичну систему, через що кожний текст ставав індивідуальним креативним продуктом, особлива цінність якого полягала в тому, що його в естетико-культурному контексті репрезентують водночас і філософ, і письменник в одній особі.У Вступі обґрунтовується актуальність дисертаційної теми, окреслюється проблематика дослідження, визначаються його обєкт, предмет, мета і завдання, формулюються теоретико-методологічні засади, аналітичні та інтерпретаційні параметри вивчення, зясовується наукова новизна роботи, теоретичний і практичний сенс одержаних результатів, наводяться дані про їх апробацію, викладаються основні положення, що пропонуються до захисту.
У першому розділі “Філософсько-методологічна рефлексія тексту: сучасні концепції та підходи” визначається методологія аналізу та інтерпретації тексту філософського роману, зясовуються його специфічні особливості як вербального художнього тексту, як тексту літератури і як тексту культури, подаються дефініції категорії тексту; шляхом логічного розрізнення увиразнюється і підкреслюється його відмінність від споріднених категорій - твору, дискурсу, здійснюється спроба типології тексту філософського роману в межах його європейської моделі.
У підрозділі 1.1. “Текстоцентризм - парадигма сучасного гуманітарного знання” експлікуються текстоцентричні стратегії ХХ ст., що спричинилися до проблематизації гуманітарного знання в напрямку набуття ним чітко проявлених лінгвофілософських ознак. Уточнення категорії тексту здійснюється через відсилання до різних наукових сфер її побутування, передовсім до лінгвістики тексту, яка репрезентує текст як мовний континуум, як лінгвофілософську універсалію, зміст якої відповідає очікуванням сучасної гуманітаристики (зокрема філософії, естетиці, культурології), адже сьогодні тільки текст продукує і формалізує смисли. Конститутивні ознаки тексту - звязність, цілісність і осмисленість, по суті, розкрили філософську субстанційну суть тотальної зацікавленості гуманітарного знання текстом - видозмінена, часто деформована (доведена до стану розпорошеності, розмитості, абсурдності) некласичними і посткласичними парадигмами онтологічна картина світу намагається сама стати текстом, відтак повернути собі втрачену звязність, цілісність і осмисленість.
Зміст категорії тексту розкривається у філософсько-естетичній площині, де підкреслюється вага концепту естетичного, художнього, і в літературознавчій - де поняття літературності тексту.