Характеристика космічних гіпотез походження людини. Основна сутність людського життя. Природні, соціальні та духовні виміри існування. Головна особливість концепції філософської антропології. Особистість, як соціально-культурна форма буття індивіда.
Аннотация к работе
Специфіка людського буття (філософська антропологія)Адже на рівні здорового глузду кожен з нас впевнено виділяє людину з оточуючого середовища, її відмінність від інших істот здається цілком очевидною. Декарт); людина - це істота, яка виробляє знаряддя праці (Б. У міфологічному світогляді походження людини пояснюється породженням людей тваринами або ж їх виникнення з якоїсь частини тіла тварин. Подальший розвиток виробництва зумовлює зміну поглядів людини на своє походження, що відображається у міфах: людина виникає або з глини, змішаної з кровю бога Абзу (Вавилон), або ж титан Прометей створює людину з глини, змішаної зі сльозами, дарує їй вогонь, навчає ремеслам та мистецтву (Стародавня Греція). Космічні гіпотези походження людини мають прадавню історію, вони досить популярні й сьогодні, коли людина почала освоювати ближній Космос і проникати у далекий Космос.Згадаймо відомі з шкільного курсу загальної біології процеси спадковості й мінливості: у процесі індивідуального розвитку людина, з одного боку, реалізує певну програму і відтворює певні ознаки, які передані її батьками, а з другого - може певною мірою «відхилятися» від цих програм і набувати нових ознак під впливом зовнішнього середовища. Сукупність цих психофізіологічних якостей людини називається її задатками - наприклад, музичний слух, зорова память, міцний організм, вміння розрізнять кольори, почуття ритму та інші. Але чи будуть реалізовані задатки і чи розвинуться вони у здібності-це залежить як від умов, у яких зростає людина, так і від її власних зусиль. У розвитку науки про людину був період, коли перебільшувалася роль спадковості і вважалося, що основні риси розвитку та будови людського організму визначаються лише певними структурами зародкових клітин. Духовно розвинена (або духовно багата) людина та, яка багато знає і ще більше розуміє, яка спирається у своїй діяльності на почуття і поняття істини, добра і краси, у якої переважають духовні потреби; людина, якій притаманні безкорисливі почуття любові і милосердя, здатність відчувати свою причетність до людства, співчувати кожній, навіть незнайомій, людині.Все сказане дає змогу знову повернутися до визначення таких понять, як «людина», «індивід», «індивідуальність» та «особистість». Поняття «індивід» (пізньолатинський переклад старогрецького поняття «атом») означає одиничне на відміну від сукупності, маси, тобто це окрема людина на відміну від колективу, соціальної групи, спільноти, суспільства в цілому. В літературі часто вживається похідне від індивідуальності - поняття «індивідуалізм» - тип світогляду, суттю якого є в кінцевому результаті абсолютизація позиції окремого індивіда з протиставленням суспільству, і не якомусь певному соціуму, а суспільству взагалі. У нього є два значення: перше - вихідне, ще з минулого ХІХ століття: особистість - це людина зі своїм обличчям, несхожа на останніх (порівняємо з латинським персона, що означає театральну маску, та з російським «личина»). Але повернемося знову до особистості, ґрунтовний аналіз якої передбачає розгляд ціннісних вимірів людського життя (це стане предметом розгляду у заключному розділі навчального посібника); понять смерть і безсмертя (адже «життя є опір смерті»), безсмертя ж можна розглядати в таких варіантах, як безсмертя на атомно-молекулярному рівні (воно нікого і ніколи не влаштовувало); безсмертя в своїх дітях, у відтворенні себе в них; безсмертя в творінні своїх рук, розуму, в тому, що людина зробила для інших людей, тобто для суспільства і людства в цілому.
План
Зміст
1. Феномен людського життя
2. Природні, соціальні та духовні виміри людського життя
3. Особистість як соціально-культурна форма буття людини