Уявлення сучасної гуманітаристики про категорію "дискурс". Сутність поняття "шекспірівський дискурс", його зміст, структурні елементи і термінологічний статус у категоріальній сітці компаративістики. Ключові топоси і концепти шекспірівського дискурсу.
Аннотация к работе
Національна академія наук України АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукРобота виконана на кафедрі англійської філології та зарубіжної літератури Інституту іноземної філології Класичного приватного університету Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, м. Науковий керівник: - доктор філологічних наук, доцент Михед Тетяна Василівна, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доцент кафедри зарубіжної літератури. Офіційні опоненти: - доктор філологічних наук, доцент Лімборський Ігор Валентинович, Національний університет «Києво-Могилянська академія», доцент кафедри літератури та іноземних мов; Захист відбудеться “25” травня 2011 р. о 14.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.178.01 в Інституті літератури ім. З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту літератури ім.Вільям Шекспір посідає особливе місце в історії Західної культури: він постає не просто як автор одного чи декількох геніальних творів, неперевершений поет, що органічно поєднав глибини філософських смислів і мистецьку віртуозність, а як творець чогось значно більшого ніж тексти, образи чи ідеї. Шекспір, по суті, створює нескінченну гіпотетичну можливість появи таких культурних практик та інтелектуальних конструктів (ідей, образів і смислових концептів), які, будучи гносеологічно укорінені в його текстах, наділені певною самобутністю, а інколи навіть являють собою помітний крок в інтелектуально-духовному розвитку цивілізації. Шекспірівський дискурс є явищем гетерогенним у плані національних репрезентацій і поліморфним в аспекті онтологічного втілення, адже він структурується та підживлюється потоками, які йдуть із різних джерел - літератури, критики, науки, театральних практик, перекладів, політики, масової культури, повсякденності тощо. Тож системне дослідження шекспірівського дискурсу в Україні, який за своєю іманентною сутністю тяжіє до (пост)колоніальних рецептивних феноменів, варто розпочинати з вивчення специфіки рецепції «Гамлета», що є ключовим текстом української шекспіріани. Саме цим і зумовлений вибір теми даної дисертаційної роботи, де український шекспірівський дискурс розглядається під аксіологічним кутом зору, що дозволяє виявити, яким чином, чому і які саме ціннісні смисли великої трагедії актуалізувалися в процесі рецепції Шекспіра в Україні.У ПЕРШОМУ РОЗДІЛІ «Теоретико-методологічні засади дослідження та концептуалізація базових понять» систематизовано досвід використання поняття «дискурс» в сучасній гуманітаристиці, структуровано термінологічний апарат роботи і обґрунтовано правомірність розгляду шекспірівського дискурсу як рецептивного феномену. Найчастіше поняття „дискурс” філософи вживають у розумінні М.Фуко (дискурс як специфічне використання мови для вираження певної ментальності і формування певної ідеології) чи Ж.-Ф.Ліотара (дискурс як форма вербальної організації знання). У категоріальній сітці літературознавства дискурс постає як форма прояву взаємодії літературного феномену (від художнього концепту, мотиву, твору, авторського доробку до літератури певного періоду, певної культурної спільноти чи світової літератури в цілому) з найрізноманітнішими нелітературними практиками (ідеологією, релігією, культурою). За своєю іманентною сутністю такий дискурс є рецептивним феноменом: він включає як сам процес сприйняття, інтерпретації та розвитку закладених автором/текстом смислів, що розкриваються, перетлумачуються, видозмінюються у новому для себе комунікативному контексті, так і результати рецепції автора, взятого у найширшому плані (імя автора), та/або конкретних художніх творів. Якщо традиційна рецепція тексту здійснюється в режимі «статичний стан - запуск - дія» (Ю.Лотман), то у випадку з дискурсом імя автора або створений ним текст у коловороті взаємостимулюючого обміну стають тими елементами, що спроможні виконувати роль пускового механізму - запускати мисленнєвий процес як на рівні індивідуальної свідомості (читач, критик, інтерпретатор, інший автор), так і на рівні свідомості колективної.Якщо класичне літературознавство зосереджувало увагу головним чином на поетиці художніх текстів, літературній творчості письменників та на історико-літературному процесі, то в наші дні на авансцену виходить вивчення комунікативної природи мистецтва слова, аналіз його структурних кореляцій з соціокультурними практиками. У поле зору науковців все частіше потрапляють різноманітні літературні дискурси (авторські й текстові), процедури і механізми оновлення канону, літературні інституції, породжувана текстами ідеологія.