Нагальна проблема розмежування категорії ризику з категоріями інтересу та правовідношення. Особливості встановлення співвідношення ризику з категоріями інтересу та правовідношення. Жвава дискусія серед науковців щодо співвідношення зазначених категорій.
Аннотация к работе
Київського національного університету культури і мистецтвПоряд із поняттям "інтерес" вживається поняття "охоронювані законом інтереси", під якими розуміють не опосередковані правовими нормами, але такі, що не суперечать загальним засадам цивільного законодавства, прагнення субєкта задовольнити соціально-економічні потреби, які реалізуються у цивільних правовідносинах і підлягають цивільно-правовому захисту [4, с.130]. На її думку, право випливає з інтересу, інтерес формує, змінює обєктивне право, стає причиною виникнення, реалізації, зміни чи припинення субєктивного права. За своєю сутністю охоронюваний законом інтерес - це прагнення людини володіти благами, яке є основним посилом становлення та розвитку цивілізації, яке врегульовується діалектичною парою "право - інтерес", де право - результат діяльності держави, а інтерес - рушійний чинник та результат діяльності й розвитку громадянського суспільства. У рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп1 "У справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)" зазначається, що в юридичних актах термін "інтерес", враховуючи його як лексичне, так і загальносоціологічне, психологічне значення, вживається у широкому чи вузькому значенні як самостійний об’єкт правовідносин, реалізація якого задовольняється чи блокується нормативними засобами. Поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв’язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту субєктивного права; б) є самостійним обєктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.