Зміст понять "примирливі процедури" і "дружнє врегулювання" в міжнародному праві. Трактування співвідношення цих правових термінів в рамках міжнародно-правової системи. Наукові чинники їх визначення в офіційному українському перекладі Конвенції.
Аннотация к работе
Співвідношення понять «примирливі процедури» і «дружнє врегулювання» у міжнародному правіАналіз міжнародно-правових актів, національного законодавства, наукової літератури свідчить про те, що єдиного розуміння й уніфікованого використання понять «примирливі процедури», «дружнє врегулювання», «мирова угода», «медіація», «альтернативне вирішення спорів», «посередництво», «примирення» тощо на сьогодні не існує. Безсумнівно, між підходами до примирливих процедур у приватноправових і публічно-правових спорах є чимало спільного, проте також зрозуміло, що примирливі процедури в публічному праві, особливо якщо однією зі сторін виступають не лише держави, а й субєкти приватного права, мають певні особливості, які випливають щонайменше із порушення балансу рівності сторін і власних інтересів кожної сторони в результаті спору. На нашу думку, найбільш доречним терміном, що передає сутність процедур примирення, буде саме термін «примирливі процедури», який ми використовуємо в цій статті, такий термін є не лише формальним виразником трансформації відповідної частини мови в прикметник («мир - примирити»), як у випадку з терміном «примирні процедури», термінологічна одиниця «примирливі» впливає на позначення якісних характеристик самого поняття, що зумовлено їхнім оцінним словотвірним значенням («примирливі - такі, що примирюють сторін»). На відміну від процедури вирішення спору, мета якої полягає у виявленні правої і неправої сторони й винесенні рішення на підставі норм права, будь-яка примирлива процедура націлена на усунення суперечностей між сторонами, зближення позицій сторін і досягнення взаємоприйнятного виходу з ситуації, що склалася (часто зовсім без оцінювання позицій сторін), збереження або відновлення конструктивних відносин між сторонами, що сперечаються» [4, с. Давиденко вказує на таке: 1) примирливі процедури не завжди є альтернативою судовому розгляду, оскільки вони не замінюють, а лише доповнюють його; 2) ці процедури можуть використовуватись у межах судової системи, крім того, можуть взагалі застосовуватись за відсутності намірів сторін почати судовий розгляд; 3) вони спрямовані, як правило, не на вирішення спорів, а на їх урегулювання; 4) різні види третейського розгляду, які можуть тлумачитись як застосування примирливої процедури, такою процедурою не є, оскільки третейський розгляд за своєю метою має характер змагальної, а не примирливої процедури, хоча примирення в його ході може бути досягнуто [5, с.Ми схильні вважати, що під час застосування загального поняття «примирливі процедури» ми маємо справу з кількома видами цієї процедури, до яких можна зарахувати такі: дружнє врегулювання, медіація, альтернативне вирішення спорів, посередництво, переговори, мирова угода як процесуально-правовий інститут, а не договір.