Ознаки національного права. Взаємодія міжнародного та національного права у правовій системі. Міжнародний договір, як форма права, його місце у системі національного права. Шляхи подолання колізій між нормами міжнародного права і національного права.
Аннотация к работе
Київський професійно-педагогічний коледж імені Антона МакаренкаПитання про співвідношення міжнародного і національного права виникає при виборі між національного і міжнародно-правовим регулюванням, коли є відмінності в міжнародній і національного регламентації одних і тих же правовідносин. Межі сфер міжнародного і національного права, публічного і приватного права стають все менш і менш чіткими, що є наслідком транснаціональності міжнародних відносин, взаємозалежності капіталу і політичної влади. Більшість сучасних теорій співвідношення міжнародного і національного права допускають їх одночасну дію стосовно того ж предмета в межах певної сфери. У процесі укладання державою різних міжнародних договорів (угод, конвенцій), підписання міжнародних декларацій, вступу до міжнародних організацій (вступ України в Ради Європи) національне право збагачується завдяки міжнародному - особливій галузі наддержавного права, що входить у його систему. Мета курсової роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу національного та міжнародного права розкрити його системні особливості, дослідити шляхи подолання колізій між нормами міжнародного права та національного права та гармонізацію національного права з нормами міжнародного права.Міжнародне право розуміється як система обовязкових норм, виражених у визнаних субєктами цього права джерелах і є загальнообовязковим критерієм правомірно-дозволеного і юридично недозволеного, і через які здійснюється управління міжнародним співробітництвом у відповідних областях або примушування до дотримання норм цього права. Більш правильним було б використання терміну «міждержавне право», оскільки його норми створюються не народами безпосередньо, а державами як суверенними політичними утвореннями допомогою взаємоузгоджених рішень, призначені для регламентації міждержавних взаємозвязків, реалізуються і забезпечуються діями самих держав і міждержавних механізмів. У той же час між цими двома системами відзначають відмінності: між їх субєктами, предметами регулювання, способами утворення норм і їх здійснення, в тому числі у необхідних випадках у використанні державного примусу для забезпечення дотримання цих норм. Існування універсальних норм міжнародного права, тобто загальновизнаних принципів і норм, що мають обовязкову силу для всіх держав (juscogens «незаперечне право»); Позитивне ж право як система норм, що містять права та обовязки, офіційно закріплені державою, певною мірою протиставляється природному праву, яке має більш глибокий, обґрунтований, вихідний у житті людей норматив поведінки, джерелом якого є сама природа людини.Принцип пріоритету міжнародного права (міжнародних договорів) над національним передбачає, що при їх розбіжності застосовуються норми міжнародного права (договору). У конституціях ряду країн (Німеччини, Греції, Болгарії, Іспанії, Киргизстану, РФ, Литви, Вірменії та ін.) визначено міжнародні договори як складову частину правової системи (або права, або законодавства). Принцип пріоритету національного права над міжнародним передбачає, що при розбіжності норм міжнародного і національного права застосовуються норми національного права, оскільки міжнародне право розцінюється як поєднання міжнародно-правових норм різних держав. Норми міжнародного права в національному праві реалізуються через такі системи: - система інкорпорації (прямий спосіб) - включення в національну систему права правил міжнародного договору в силу акта ратифікації або іншого виду прийняття договору та безпосереднє застосування норм міжнародного права державними органами, насамперед судами, а також посадовими особами та громадянами. Сама по собі норма міжнародного права не наділяє особу правами, тільки норми внутрішнього законодавства дають можливість особі здійснювати права й обовязки, гарантовані державою у звязку з укладеною нею міжнародною угодою.Інтерес вчених до проблеми юридичних колізій зумовлюється двома основними причинами: необхідністю покращення законодавства; пануванням у радянській юридичній науці теорії не контрольованості радянського права, яке визнавалось ефективним не суперечним засобом упорядкування відносин, що, у свою чергу, теж не мають будь-яких суперечностей. Враховуючи те, що правові колізії визначаються змістом права, можливо вести мову про наявність двох основних категорій причин, що їх зумовлюють: - оскільки право є відображенням економічних відносин, то матеріальна сфера суспільства, яка має суперечливий характер, породжує наявність конфліктів у праві; Алексєєв вважає, що колізії - це протиріччя та зіткнення, що можливі лише між нормативно-правовими актами, а не нормами. Юридичні колізії це обумовлений системою обєктивних та субєктивних причин різновид протиріч у сфері права, сутність якого виявляється у наявності розбіжностей між приписами нормативно-правових актів чи нормативних та інтерпретаційних актів, що спрямовані на регулювання однотипних суспільних відносин чи розяснення правових норм.